Чи є в сучасному світі пустельники, самітники? Звичайно, в сучасному світі є самітники і пустельники – ця форма християнського життя все ще актуальна.
Вона закріплена і в Кодексі канонічного права, канон 603: «Крім інститутів богопосвяченого життя, Церква визнає пустельницьке, або усамітнене життя, за якого вірні Христові через суворіше видалення від світу, тишину пустелі, безперервну молитву та покаяння присвячують своє життя прославлянню Бога і порятунку світу. Пустельника, що віддав себе Богові у посвяченому житті, право визнає як такого, якщо він публічно сповідує три євангельських ради, підкріплені обітницею або іншими священними узами, в руки єпархіяльного єпископа і дотримується під його керівництвом відповідного способу життя».
В Італії, наприклад, до нині можна зустріти пустельників. У лісах Калабрії живе колишній настоятель парафії священик Ернесто Монтелеоне. Після 25 років пастирського служіння він став самітником і цілком зосередився на молитві. Отець Ернесто живе в стародавньому монастирі Святого Никодима в спартанських умовах. Незважаючи на відокремлене життя, як це завжди траплялося з відлюдниками протягом історії Церкви, о. Ернесто відвідують паломники в пошуку духовної розради. Священик сповідає відвідувачів і дає духовні настанови.
Калабрійський відлюдник в курсі всього, що відбувається за окраїною його лісу. «Політикам потрібно тільки сперечатися, я їх не розумію, а хто займеться проблемами людей?», – каже о. Ернесто.
Ще один «відомий у ЗМІ» пустельник живе недалеко від Флоренції: 70-річний священик-камальдолієць Паоло Джанноні в минулому був викладачем на Богословському факультеті у Центральній Італії. Самітника можна відвідати і навіть залишитися в нього на кілька днів, що й зробили кореспонденти журналу «Посланець св. Антонія». «Через свою самотність, – каже о. Паоло, – і той факт, що він не зацікавлений ніким особливо, відлюдник може зацікавитись всіма, і він стає універсальним серцем». Священик стверджує, що життя монаха-відлюдника не повинне бути «невпинною боротьбою»: воно включає в себе і творчість, і радість, поряд з моментами глибокої скорботи. Він пояснює, що глибокий біль може виходити від «прихованих ран власної особистості, які можуть бути непомітні. Цей біль ранить, але він може перетворитися на псалом плачу, який я приношу Богові, і приводом для надії, оскільки спонукає довірити власну неміч в руки Господа».
Ті ж самі кореспонденти «Посланця св. Антонія» поговорили ще з одним відлюдником – 47-річним о. Мауро. Він живе без електрики і водопроводу. Священик розповів, що тягу до відлюдництва він відчув ще в дитинстві. Як і о. Паоло, він був монахом-камальдолійцем і пережив непростий період в житті, намагаючись знайти щастя з дівчиною, але так і не знайшов його. Отець Мауро повернувся в монастир і став мандрівником. Під час однієї зі своїх піших мандрівок Тосканою він зустрів священика, який порадив йому стати самітником. Дон Мауро склав монаші обіти на руки єпископа, який висвятив його на священика і скерував до місця усамітнення. Щорічно дон Мауро здійснює піші паломництва, подібно до древніх мандрівників, просячи притулку в парафіях і монастирях і живучи Божественним провидінням.
Присутність пустельників – це особливість Умбрії, батьківщини св. Франциска. В єпархії Сполето і Норчі ця традиція практично не переривалася від витоків місцевої Церкви. У 2006 році вона відродилася на канонічному рівні, коли єпископ офіційно визнав цю важливу форму християнського життя в єпархії. Деякі відлюдники живуть в древніх монастирях, інші – у звичайних будинках. В Умбрії розвинене жіноче відлюдництво, тут живуть кілька пустельниць. Наприклад, Тереза Бертончелло живе в містечку Патрік, поблизу Сполето. Її житло можна відвідати, у неї можна попросити про пораду та духовне наставництво. Або сестра Христина Емануела, 45-річна монахиня, яка раніше жила в закритому монастирі, а в 2010 році відчула покликання до ще відокремленішого життя.
За матеріалами: slovo.today
Коментарів: 0
Ваш коментар