Василіянский монаший театр «В Каптурах»

Життя — не театр, без антрактів і репетицій, але радість і трагізм переповнюють його щодня.

Режисер Дмитро Бартков, разом з акторами-монахами, експериментують та роздумують над життям героїв, життям сім’ї, шукають у втраченій сучасності сліди Бога.

Що знайдуть вони? Куди приведе їх ненаситне прагнення правди? Народження Бога історія чи сучасність?

 

У репертуарі монашого театру «В каптурах» постановки: «А ти впевнений», «Містерія Надії», «Оскар і рожева пані», «Драбина Якова», «Різдво родини Куп’єлло».

 

З історії...

Ми розпочали ставити вистави з 2007 року. Однак, праісторія нашого театру припадає ще на початок 90-х років, коли у Крехівському монастирі брати-монахи робили театралізовані дійства. І в часі Різдва роз’їжджали по різних парафіях і благовістили людям радісну вістку народження Бога та показували такого типу вистави — вертеп. З плином часу така практика в Крехові занепала, але згодом вона продовжилась в Брюховичах, де є наш Інститут.

Інтерв’ю з о. Никифором Курнатом, ЧСВВ


А ти впевнений?

Нетрадиційна різдвяна театралізована вистава студентів ЧСВВ із Василіянського Інституту, яка називається «А ти впевнений?» має цікавий сюжет. Провідною думкою святкового показу є: якщо ти не зустрів Христа, чи є сенс святкувати Його Різдво? Студентами Василіянського Інституту філософсько-богословських студій у Брюховичах така вистава була організована вперше. Прем’єра відбулася 8 січня саме в стінах інституту, з нагоди місцевого храмового празника св. Йосифа Обручника.


о. Роберт Лисейко, ЧСВВ, відразу наголосив на тому, що це різдвяне дійство варто сприймати радше не як вертеп, а як виставу, тому що в ній чимало символів, на які сьогодні потрібно звернути увагу, зокрема — символ серця... «У нашій виставі відображена ця нелегка дорога вибирання добра між злом», — зазначив о. Роберт.
Протягом всієї вистави можна було простежити нелегкий пошук дороги до справжнього Вифлеєму, попри інші маловартісні «вифлеєми», які не раз є уособленням нестримної людської слави, багатства, недуховних цінностей тощо, і які не всіх влаштовують... Наявним було це шукання добра, істинного божественного Месії серед бурхливої світової суєти, численних спокус.
Тому реакція на виставу була різною. Декому не сподобалося... Однак, хто бажав, той міг відчитати для себе велику істину, що справжній Вифлеєм, неоманливе щастя, є тільки там, де є Ісус Христос, а не деінде, Адже людину на землі постійно супроводжує отой вибір між добром і злом...

https://www.youtube.com/watch?v=i0bxi9zUm_E

 

Містерія надії

 

«Містерія надії» — різдвяна вистава, виконана в дусі трагікомедії. І варто сказати, побачене вразило тим, наскільки глибоко і високо режисер Ігор Бартков зумів витримати цей жанр. Адже трагікомічне світобачення, що лежить в основі трагікомедії, пов’язане з відчуттям відносності духовних цінностей, абсурдності буття, відмовою від моральних абсолютів, активно примушує глядачів вистави задуматися над власним перебуванням на цій землі.

Яку надію кожна людина має, чекаючи на прихід Месії? Пошук відповіді на це запитання тягнеться ниточкою через усю виставу. Може, у матеріальному, чого прагнуть пастухи Сет, Хет і Наум, — у їжі, багатстві, грошах та у владі? Може, у науково обґрунтованому житті, адже три царі, спираючись на астрологію, а не на віру і надію, шукають Царя царів? Може, у духовному, висловленому у душевних переживаннях Наставника, який втратив найрідніших людей. Саме ці два аспекти земного життя мучать душі дійових осіб, які через власні егоїстичні прагнення не дають народитися у своїх серцях Надії, котру приніс у світ новонароджений Спаситель.

Разом із втратою сподівань і надій, які покладалися на рідних та на прихід Месії, у душі головного героя — Наставника, під керівництвом якого працюють пастухи, закрадається зневіра, що, здебільшого, веде до самотності і є найстрашнішою в’язницею душі. Розчарування і страх, які завжди йдуть у парі, настільки сковують серце Наставника, що воно може легко розірватися від жорстокої реальності... І саме у такій напруженій атмосфері очікування з’являється Божий ангел, який сповіщає про народження Месії.

Кульмінацією вистави була сцена поклоніння новонародженому Ісусові, який приніс надію у всі серця, крім Іродового. Адже людина не просто вірить, вона надіється, вона спирається на плоди своєї віри, яка є здійснення очікуваного і впевненістю в невидимому (Євр. 11, 1).

https://www.youtube.com/watch?v=w7b8JPpkGvo

 

Оскар і рожева пані

Різдвяна вистава «Оскар і рожева пані» за однойменною повістю Е.Е. Шмітта у виконанні братів василіян з Василіянського інституту. Згадана вистава, це історія про хворобу і смерть, про любов і про Бога. Про таке життя, коли один день дорівнює десятьом рокам. Усього 14 листів десятирічного хлопчика Оскара. Листів до Бога. Ця маленька історія, яку написав один з найпопулярніших сучасних французьких письменників, перекладена на безліч світових мов, а її театральна постановка ось уже кілька років не сходить зі сцен найвідоміших театрів. Життя, прожите хлопчиком за дванадцять днів, яке стало повноцінним завдяки народженню Ісуса у його свідомості. Загостреність відчуття життя і смерті, любові, і ненависті, віри, і самопожертви наблизило Оскара до розуміння таїнства Різдва: сприйняття народження Ісуса Христа, як радість воплочення жертви любові. Саме приклад Бога, образ якого змінюється в свідомості Оскара від якіснішого замінника Діда Мороза до вірного друга і незамінного помічника, перемінює світогляд хлопця, аби показати йому шлях, що веде до щастя в цьому житті і вічного життя у світі прийдешньому. Життя і смерть. Різдво і Голгота. Оскар і Бог. Навіщо обирати біль і страждання моральне? Оскар помирає, щоб народитися в Христі, Христос народжується, щоб померти за нього. «Оскар і рожева Пані» — це погляд на життя людини з висоти вічності. Погляд Бога, який «єдиний має право нас розбудити...»

https://www.youtube.com/watch?v=UqLVFFQJG0c

 

«Драбина Якова»

Автор: Дмитро Бартков та інші...
Жанр: Епіграма Епітафія
Дата прем’єри: 08.01.2011

Воплочення Бога це найбільша таємниця в історії людства. Всесвіт і все, що його наповнює, є твором рук Геніального Митця, Який намалював найяскравіші декорації, написав найкращий сценарій для своїх героїв та зіграв найтрагічнішу роль... Містерія воплочення стала початком кульмінації в драмі Божественного режисера, а кожна людина відіграла в ній свою неперевершену роль. Яку роль зіграв св. Василій Великий? Відповідь на це запитання намагаються знайти актори монашого театру «В каптурах». Цей театр, що діє при Василіянському філософсько-богословському інституті, вже декілька років поспіль, напередодні Різдва, приготовляє постановки релігійно-соціальних драм. Ченці поєднують глибоко-духовне життя з проповіддю Божого слова та людських цінностей акторською майстерністю. Цьогоріч вони приготували розповідь про життя святого Василія Великого. Авторами сценарію є брати-монахи та режисер Дмитро Бартков.

Історично-екзистенційна проблематика вистави є спробою роздуми над сучасною дійсністю. Часова віддаленість від епохи Василія не віддаляє від актуальних соціальних проблем. Бідність, голод, нужда, хвороби були для святого простором щоденного життя та шляхом здобуття чеснот та освячення. Складна епоха формування науки Церкви, спонукала Василія завжди чувати і дбати про чистоту християнської віри. Споглядання істини та ведення св.. Духом вчинили святителя скелею об, яку розбивались хвилі єресей. У виставі монахи намагаються відобразити глибину християнського вчення і ті обставини, які кристалізували віру церквної спільноти. Життєва лінія святителя Василія тісно переплетена з біблійною. Дорога святості — це приклад постійного діяння Бога в історії людства. Воплочення Бога стало кульмінацією в драмі людського спасіння. Бог став людиною, щоб людина стала богом. Святість Василія є постійним сходженням драбиною чеснот до Божественного життя. Вистави театру відбуватимуться в різних містах України, тому стежте за оголошеннями у вашому місті. Никифор :)

https://www.youtube.com/watch?v=Qe5E-p5wWqI

 

«Різдво родини Куп’єлло»

Це п’ята, ювілейна, вистава цього самобутнього театру, подарована пошановувачам театрального мистецтва. І хоча твір належить перу італійця, відомому драматургу і режисеру Едуардо де Філіппо, як і самі події, взяті з реального життя, відбуваються, здавалося б, в обмежених рамках італійської родини, драматизм усього побаченого і почутого, подекуди навіть у найдрібніших деталях, зможе «приміряти» до себе кожна пересічна сім’я. Не залежно від географічного місця проживання, чи то Італія, чи інша держава Європи, як і Україна чи США.

Ніби родина, ніби спільні інтереси, але кожен член сім’ї, до того ж, або, найперше, таки особистість. І наш вплив, кожного зокрема, залежить, як від того, що ми говоримо і робимо, так і від того, якими ми є насправді. У кожній ситуації важливо вміти піти назустріч.

Найприкрішим і найзлободеннішим, напевно, у виставі є приклад постійної буденної заклопотаності, котра посилюється і нагнітається якраз перед якимось важливими подіями. Особливо це стосується релігійних свят, як у цьому випадку — Різдва. Людина забуває найголовніше своє призначення у світі цьому.

Тріумфом вистави «Різдво родини Куп’єлло» є переможність любові, правда ціною родинних терпінь, страждань чи мук.

Отож, як висновок, — люди можуть боротись і відкидати нашу логіку та наші задуми. Але наші наміри далеко не є нашими, а Вищої Сили. А безпосередній доказ тому — сповнене любові і безкорисливості життя, котрому протистояти не зможуть жодні події буденності.

https://www.youtube.com/watch?v=6LA7t4sGVwo

 

Різдвяна вистава «Крізь Сон»

 

Брати-монахи Василіянського Інституту Філософсько-Богословських студій ім. Митрополита Йосифа Вельямина Рутського, підготували чудову виставу під назвою «Крізь сон» (на мотив Чарльза Діккенса «Різдвяна історія»).

Поринаючи у сон, головний герой згадує різноманітні моменти із свого життя, людей, які творили історію його буття, дотепні шкільні історії, вуличне життя, втрата батька. Закам’яніле серце поволі починає відчувати тепло Різдвяного періоду.

Насичена подіями вистава, збагачена музичним супроводом, звеличена веселою колядою, примушує людське серце радіти і сумувати, плакати і відчувати щастя, призадуматися і зробити висновки.


Режисер: Дмитро Бартков

https://www.youtube.com/watch?v=lEED-sO1XmE

Запитання
священику