Роздуми на неділю Митаря і Фарисея: Не залишатись у самообмані

Поглянувши на постаті митаря і фарисея, ми можемо побачити парадокс духовного життя. Він полягає у тому, що сучасний фарисей, якщо дозволите так сказати, шукає впевненості у своїх діях, опираючись лише на себе, Господь є для нього радше той, хто має лише слухати звіт його бездоганної поведінки. Ми шукаємо успіху і прагнемо високих ідеалів, але водночас забуваємо про головну ціль і мету. Чому ми стали нейтральними людьми? Чому збайдужіли? Чому нам важливий лише успіх?

Парадокс духовного життя у тому, що ми підносимося до Бога, виходячи з царини своєї дійсності. Маємо сказати разом із митарем: «Боже, змилуйся наді мною грішним!» (Лк. 18.13). Ми переживаємо певне відчуття небезпеки, відкриваючи правду про самого себе. Переживаючи приниження, можливо розпочати опановувати свій власний сенс історії.

Фарисей діяв за певними приписами і певною історичною схемою, яка була створена для правовірного юдея. Так само і зараз всі шукають у цьому житті точні визначення стосовно певних речей. Мабуть, це  хвороба, яка вразила сучасне суспільство, щоб шукати певне визначення і якусь систему, а при тому задовольнятись поверховістю наших дій і далі залишатись у самообмані.

Ми повинні шукати винятковість у глибинних рішеннях свого життя. Ставши перед Господом у правді, перед нами відкривається унікальна можливість бачення реального. Спроба жити у правді захоплює і звільняє нас.

Митар вибрав шлях, у якому опирався лише на Господа. Він вибрав шлях покори, який веде до Бога та пролягає через дійсність нашого життя. Наблизитися до Господа може лише покірна людина. «Хто виноситься, буде принижений, а хто принижується, – вивищений» (Лк. 18.14.).

Покора – це шлях, який провадить до Бога і водночас риса людини, яка уподібнюється до Нього. Покора – це відвага бути правдивим, відвага прийняти свою суть, свою людську природу. За допомогою ретельного самопізнання та самоспостереження людина доходить до Бога. Ми прагнемо виконувати Божу волю. Проте саме у своєму безсиллі людина розпізнає, які плани Господь має щодо неї і що може її сформувати, якщо Він наповнить нас своєю благодаттю.

бр. Антоній Канюк, ЧСВВ