В рамках школи Нової Євангелізації св. Андрія до Брюховицького монастиря завітав брат Фабріціо ді Фаціо, італійський капуцин, який поділився своїми думками стосовно ефективних методів у проповіді Христової науки.
Отче Фабріціо, скажіть будь-ласка, ви перший раз проповідуєте в Україні? Які у вас залишились враження, спостереження від цього курсу?
Так, я перший раз в Україні. Хочу сказати, що я дуже збудувався від українських людей, дійсно радий, що мав нагоду тут бути. Тут я побачив просту радість, ця радість є більш впорядкованою, не такою імпульсивною як в італійців, вона є глибшою. Також мене вразила простота тих людей, які були присутніми на цьому євангелізаційному курсі. Не хочу їхати назад бо тут я почуваю себе як вдома. З боку цих людей я бачив гарний почуттєвий прояв любові, її простоту. Але передусім, мене вразило те, як переживають Літургію вірні. Це глибинне пережиття в Італії, наприклад, не спостерігається.
Чи можете розказати історію свого покликання до монашого життя?
Я вступив до Францисканського ордену в дуже юному віці – в 15 років. Від малечку був знайомим з братами-монахами, адже був народжений і вихований при монастирській парафії братів Францискан. Ще з дитинства почував себе відмінним від інших: відчував себе дуже нерішучим, інтровертним, не міг досягати порозуміння зі своїми друзями і ровесниками. Думаю, що через це, Господь давав мені завжди розуміння, що я є покликаний до іншого способу життя. В 15 років я пішов до Францискан, а з перших досвідів у монастирі я переконався у правдивості свого покликання. Навіть якщо потім переживав кризи, також переконувався в цьому. Взагалі, кризи були корисними, адже вони вкотре підтверджували моє покликання.
Як ви відкрили для себе Нову Євангелізацію?
Якраз під час однієї з криз я раптом торкнувся глибин своєї безпосередності, відвертої щиросердності. Саме в тому я відкрив для себе Господа, бо перед тим думав, що знав Бога, але насправді я не знав Його і лише 11 років тому, після 15 років чернечого життя і двох років священства я пережив своє правдиве навернення. Я зустрівся з Господом коли зрозумів, що Він любить мене таким, яким я є. Тоді я відчув себе глибинно любленим Богом у своїй грішності та вразливості. Тоді я пізнав любов розп’ятого Ісуса, досвідчив Його прощення. Після того моє життя повністю змінилося – народилося нове життя. Я побачив, що Євангеліє зробило в моєму житті, воно навернуло того, хто думав що вже вірить. З того часу я вирішив займатися новою євангелізацією бо побачив, що багато людей перебувають в тому стані, в якому я був раніше. Я почав шукати методи, які б допомогли голосити, нести той скарб, з яким я особисто зустрівся. В той час я запізнався з євангелізаційною школою св. Андрія, після того як дізнався, що цей досвід, який перемінив моє життя був курсом “Новe життя”, який ця школа пропонувала. Хочу додати, що школа св. Андрія не є рухом, а лише проектом нової євангелізації, який готовий прийняти всіх бажаючих і потребуючих у відновленні свого духовного життя.
На вашу думку, які методи євангелізації потрібні сьогодні молодій людині?
Крім проекту школи євангелізації, який спеціально розрахований на молодь від 18 років існує також євангелізація, яка проводиться на вулиці. Цей проект полягає в тому, щоб виходити на вулиці де збирається молодь, молодіжні компанії та запрошувати їх до храму, де виставлені Святі Тайни і їх в цьому супроводжувати. Звичайно, молодь може реагувати також і вороже. Але це є доброю нагодою для тих, які йдуть до молоді з місією євангелізації. Адже це не робить тільки священик, а також молодь. Ця їхня місія якраз вимагає від них глибше пізнавати християнське життя. Священики при цьому знаходяться в церкві та завжди готові, щоб посповідати, духовно послужити тим, які прийдуть. Через це я переконаний, що подібний має євангелізувати подібного.
При теперішній ситуації, які виклики, на вашу думку, стоять перед богопосвяченими особами?
Перш за все, на мою думку, найголовніший виклик є допомогти молоді віднайти відчуття межі, тому що багато молоді не мають того відчуття через те, що не мають авторитетів, почуття особи батька. Внаслідок цього їм бракує відчуття, що їх щось обмежує, що існує межа, яку не можна переступати. Це виявляється також в тому, що стосується гріха. Молодь має спрагу істини, але нам бракує мови, якою можна донести цю істину до молоді.
Щоб ви порадили молодим семінаристам, на що потрібно звертати увагу в першу чергу?
Семінаристи мають навчитися як можна привести особу від нульової віри до зрілої віри. Бачите, в семінарії вчать тільки зміст богослов’я, але не вчать методів, як можна допомогти особі зростати у вірі. Семінарист має навчитися як передавати віру і допомагати поступати по вірі, тому що головна характеристика духовно провідника чи душпастиря – це не говорити, а навчати.
Перебуваючи в нас – на Україні, ви мали нагоди ближче познайомитися з українцями. Що б ви побажали б українцям?
Хотів би побажати, щоб українці не боялися виражати свої бажання, бути собою, оскільки бачу, що після Радянського періоду є відчуття, що люди є чимось пригноблені та часом не наважуються себе повністю виразити, але коли це роблять то виявляється вся їхня внутрішня краса. Бажаю, щоб ви не боялись виражати свою правдиву сутність, свою власну красу.
Розмовляли: о. Пантелеймон Трофімов, ЧСВВ та бр. Яків Шумило, ЧСВВ
Коментарів: 0
Ваш коментар