Монаший одяг як свідчення посвяти Богові

Монаший одяг як свідчення посвяти Богові

«Іди за мною» (Мр. 2, 14). Цими словами Ісус вже більше як дві тисячі років кличе окремих людей пуститися разом з Ним в особливу життєву подорож. Назва цієї  подорожі – монаше життя. Ті, які прийняли це запрошення, покликані стати світлом для світу. Від моменту, коли вони сказали Христові своє «ТАК», їхнє життя стає особливим місцем Божої присутності у цьому світі. Життя у чернечій спільноті, складання і дотримання чернечих обітів, зростання у чеснотах, обов’язок молитви – це не повний перелік головних рис монашого життя. Oднією із таких зовнішніх ознак богопосвяченого стану є монаший одяг. Він  є видимим знаком приналежності до духовного стану, одним із способів свідчення віри у сьогоднішній час. Давайте коротко познайомимося з історією виникнення та процесом  видозміни чернечого одягу.

Головним атрибутом монашого одягу є габіт. Цей термін походить від латинського слова «habitus», що означає «зовнішній вигляд» або «верхній одяг». Це верхня довга одіж, яка краями сягає майже до землі, має довгі і широкі рукави, буває різних форм і кольорів. Габіт має своє глибоке богословське значення. Найкраще це ілюструють тексти з Чину облечин, коли відбувається чернечий постриг і облекання в монашу одіж. Під час цього чину Настоятель дає кандидату до чернечого життя його габіт і звертається такими словами: «Брат наш зодягається в одежу духовного весілля і радости, щоб відкинути і перемогти всі журби і смутки, що приходять від лихого, від тіла і від світу: в ім’я Отця, і Сина, І Святого Духа. Амінь». Після цих слів брат вперше зодягається у свій монаший габіт. Відтепер він стає для нього «одежею радості», яка пригадує про відречення від світу і приналежність до вибраного Христового стада. Тому габіт є символом смерті старої людини і народження нової.

Впродовж усієї історії монашества різнилось ставлення до носіння габіту. Законодавець спільнотного монашого життя Василій Великий у IV столітті писав до своїх учнів про те, що в одязі та у взутті не слід шукати краси, бо це ознака пустоти. на його думку, габіт повинен виконувати лише дві функції – прикривати наготу та оберігати тіло від несприятливих погодніх умов. Тому Василій заохочував своїх послідовників використовувати скромний і зношений одяг, який однак повинен добре виконувати своє призначення. Тому монахи того часу були байдужі до свого зовнішнього вигляду. Для них важливим був не візуальний ефект одягу, а його функціональність.

Однак вже після п’ятого століття відбуваються суттєві зміни. Монашество переосмислює значення габіту у своєму житті. Цей спеціальний одяг стає глибоким виявом власної богопосвяти, яку трактують як «друге хрещення». В цей період часу носіння габіту означало абсолютне відречення від світу і співучасть у Христових стражданнях. Якщо раніше габіт був лише однією із речей щоденного вжитку, яка не потребувала особливого ставлення, то тепер він стає ключовим засобом свідчення віри. Відтак було необхідно завжди слідкувати за станом свого габіту, адже через нього здійснювалася невербальна проповідь. Якщо він був неохайний і недоглянутий, то це справляло відповідне враження про того, хто його носить, і також свідчило про як вияв поваги до свого стану і своєї віри.

Після ХІІІ – ХІV століть у Церкві відбуваються деякі зміни щодо порядку носіння чернечого одягу. Виникають нові монаші чини і згромадження, це провокує появу нових різновидів чернечої одежі. Слід було відрегулювати ці моменти. Це призвело до того, що кожне окреме чернече згромадження  було зобов’язане мати свій окремий габіт, який не підлягав будь-якій видозміні. В тому разі, на того, хто  добровільно намагався щось змінити у своєму габіті, чекало суворе покарання. Право на видозміну чернечого одягу було збережено лише за Апостольським Престолом. Така строгість була необхідна для дотримання порядку у монашому середовищі. Проте рішення Другого Ватиканського собору (1962-1965) дещо послаблюють такі погляди. Цей Собор навчає, що зовнішній знак богопосвяти не може бути законсервований. Він повинен відповідати вимогам актуального часу та місця, однак повинен зберігати простоту, скромність і естетичний вигляд. Тому для постсоборового періоду характерною стає свобода у питаннях монашого одягу. 

Окрім габіту як основного атрибуту, також існують інші частини монашого одягу. Вони теж мають свою інтерпретацію та призначення. Однією з таких частин є колоратка, яку використовують у деяких чернечих Чинах і згромадженнях, зокрема і у Василіянському Чині. Це білий комірець, пришитий на габіті до країв вирізу для шиї. Це була відзнака тих, хто має дозвіл проповідувати. Білий колір колоратки символізує життя у чистоті. Обираючи такий спосіб життя, монах відмовляється від сімейних стосунків, і так відкриває перед собою ширший простір для служіння Царству Божому. Він жертвує любов’ю до когось конкретного задля любові до всіх. Також колоратка символізує собою духовне ярмо, яке чернець добровільно приймає на себе. Цим він показує свою постійну готовність виконувати Божу волю.

Іншою частиною монашої одежі є каптур. Це головний убір, яким ченці покривають свою голову під час Богослужінь. Якщо нема такої потреби, то каптур можна носити закинувши за спину. Форми і кольори каптурів не є стандартизованими, адже кожне монаше згромадження має свій варіант каптура. Під час Чину облечин, коли брат-новик вже зодягнений у свій монаший габіт, Настоятель підходить до нього і покриває його голову каптуром. При цьому звертається до нього з такими словами: «Брат наш покриває свою голову покривалом смирення і повсякчасного послуху, на знак духовної філософії, щоб відвертати свій зір від суєти: в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь». Від цієї миті каптур стає дієвим засобом зосередження на молитві. Монах, покриваючи ним голову, відгороджує свій зір від земних речей і підносить свій внутрішній погляд до Бога. Тому каптур для ченця є своєрідним муром, який відмежовує  його увагу від непотрібної суєти під час молитви.

Габіт, як правило, підперізують поясом або ременем. Святий Василій Великий у ширших правилах заохочував ченців використовувати саме пояс за звичаєм давніх святих. Він наводив приклад Йоана Хрестителя, який носив шкіряний пояс (Мт. 3, 4); Іллі, бедра якого також були оперезані поясом (2 Цар. 1, 8); святий Апостол Петро також використовував пояс, як видно зі слів ангела, який сказав йому: «Підпережися і взуй свої сандалі» (Ді. 12, 8). Поясом, який можна побачити у деяких ченців, тричі переперізуються: це має символічне значення трьох монаших обітів – чистоти, убогості і послуху, а два кінці, що звисають, мають значення двох доріг, що ведуть до неба –посту і молитви.

Під час урочистої професії, зокрема у Василіянському Чині, коли чернець складає Богові вічні обіти, йому дають параман і мантію. Параман – це невеликий шматок чорної матерії прямокутної форми. На ньому зображено Хрест зі знаряддями тортур, якими катували Ісуса Христа. Також можна зустрінути  напис «ІНЦІ NІКА», що означає «Ісус Христос – переможець». Ця символіка того, що монах, який склав вічні обіти, бере участь у Христових стражданнях, які приведуть його до перемоги Христового Воскресіння. Параман повинен постійно нагадувати ченцеві про те, що та дорога, яку він обрав, є хресною дорогою, однак в її кінці на нього чекає Воскресіння. Термін «параман» походить від грецького παραμένω, що означає «перебувати», «знаходитися в певному місці». Отримуючи параман, чернець, який склав урочисту професію, обіцяє навіки перебувати в монашому стані.

Мантія виглядає як накидка, яка сягає практично до землі. Згідно з давньою традицією, ченці-василіяни одягають мантію на великі свята або урочисті події. Монаша мантія символізує духовні крила і постійну готовність ченця для духовної праці. Як навчав святий Василій Великий, монах – це той, хто хоч і живе у тілі, але серцем і духом перебуває у небі з Богом, що чинить його подібним до ангела у тілі.

Отож, монаший одяг вказує на ту особу, яка посвятила своє життя Богові. Хоч одежа ченця мала спочатку свій практичний вимір, згодом, завдяки одежі можна було відчитати мету і значення богопосвяченого життя.


Бр. Стефан Дуда, ЧСВВ.

"Господь і я" №18

Запитання
священику