Дорогою Великого Посту з Тріоддю

Дорогою Великого Посту з Тріоддю

Ідучи дорогою Великого Посту, ми в особливий спосіб молимось піснеспіви посного характеру, які знаходяться у Посній Тріоді, яка допомагає допомагає краще осягнути зміст покаяння і аскези.

Відомо, що Посна Тріодь сформувалася протягом VIII-X століть з гімнографічного доробку різних авторів, що жили як у цей період, так і більш ранніх. Нинішня Тріодь поєднує в собі кілька «пластів» гімнографії, що відображають епохи розвитку уставу. Частина пісень Тріоді відповідає більш ранній єрусалимській богослужбовій традиції, частина — післяіконоборчій константинопольській. Маємо інформацію, що у текстах Тріодей містяться стихири знаменитих вчителів Церкви: преподобних Теодора та Йосипа Студитів, святих Анатолія, Патріарха Константинопольського, Косми, єпископа Маюмського, Андрія, Архієпископа Критського і багатьох інших пісноспівців. Їх богослужбові настанови вже півтори тисячі років вчили і вчать християн істинно постити.

"Потрібно заглиблюватись в ці тексти, тому що іноді божественні істини краще розуміються через поетичні образи"

На богослужіннях добового кола співаємо ті чи інші стихири, але не думаю, що нам вдається одразу співати та роздумувати над глибиною цих текстів. А було б варто, адже Тріодь спонукає краще побачити власну гріховність, неміч та спонукає переосмислити наше «я». Переспівуючи стихири, які побудовані святими отцям на основі Біблії, у Посній Тріоді часто зустрічаємо тему падіння Адама та Єви. Тому що в тих чи інших стихирах Великого Посту прекрасно змальовується той настрій, який Свята Церква завдяки великопосним богослужінням намагається створити в душах вірних, свідомість своєї убогості і негідності, власного окаянства і падіння та розчулений крик за свої гріхи. А пізніше оспівуємо стан людської природи після гріхопадіння і визволення людини Христом, який піднімає Адама із тління і долає смерть. Саме тому літургійні тексти нам допомагають іти дорогою посту, дорогою молитви. Посна Тріодь є поетичним творінням, молитвослів'ям. Потрібно заглиблюватись в ці тексти, тому що іноді божественні істини краще розуміються через поетичні образи, а не точні визначення.

Розглянемо коротко тему гріхопадіння Адама та Єви. Гріхопадіння прародичів, відповідно до християнської антропологічної концепції, є дуже важливим моментом історії становлення людини, яка вийшла з рук Божих як вінець творіння. Будучи Божим створінням, людина була наділена первозданною добротою та благами від Господа. Найбільшим благом з усіх, якими наділив людину Творець, було перебування з Богом і безпосереднє споглядання Його лицем в лице. Для випробування людини, щоб вона не забула, що над нею є Владика, була дана заповідь, переступ якої мав спричинити важкі наслідки. Але Адам спокусився через намову сатани і, як читаємо у стихирах, що «недугою став для Адама присмак едемського овочу» і «сатана обманув їжею». Як наслідок «за намовою ворога переступили, Господи, Твоє веління».

В цих стихирах бачимо неслухняність верховній волі Творця. Скерувавши за намовою диявола свою волю проти Божої Заповіді, людина виявила свій непослух, і прародичі згрішили, «згрішили в очах Божих» і «опоганили душу соромними гріхами». Цей переступ проти Бога спричинив важке покарання, яке було дане Творцем при самому даруванні заповіді. Відразу після порушення заповіді людина позбулася колишнього блаженства: «скинули боготкану одежу окаяння», бо, як вже згадувалось, «за намовою ворога переступили, Господи, Твоє божественне веління». На початку насолоджувались безпосереднім спогляданням Божим, а тепер, «віддавшись солодощам пристрастей позбулися благодаті», стали відкинуті від лиця Його як переступники Його волі.

Варто згадати, що крім теми гріхопадіння, у стихирах автори також наголошують на темі визволення праотця Адама з матір’ю Євою. Провідною думкою є те, що Христос підняв Адама із тління і подолав смерть, а саме: «Христос воскрес і розбив окови первоствореного Адама», «визволив Адама з первісного прокляття» та, як читаємо в іншій стихирі, «знято засудження з праматері Єви».

Щодо стану людської природи після гріхопадіння, то людська природа дуже сильно змінилася. Через гріхопадіння образ Божий в людині затьмарився і людина зіпсувалась: «погубив я первозданну красу мою, і тепер лежу нагим і соромлюся» і «сидить Адам навпроти раю, ридаючи, оплакує свою наготу».

"Саме через стиль мови у Тріоді можемо краще пережити період Великого Посту з користю для душі"

Цей відступ від Бога спричинив за собою всі ті важкі страждання, спадкоємцями яких ми є тепер. Після гріхопадіння людина стає грішна – потопає в гріхах: «велика глибінь провин моїх, Спасе, і я потопаю в гріхах моїх». «Перш насолоджувався всіма благами раю, тепер вигнаний ... від райських солодощів ... і засуджений працювати на землі». Також після упадку «затерся в мені образ твій, зів’яла вся краса і згас світильник від пристрастей».

Після гріхопадіння ми знаходимо людину вже в іншому одязі: Бог «одягнув їх (Адама і Єву) ... в одежу шкіряну» (Бут. 3, 21). Людина повинна усвідомити цей стан, щоб засвоїти спасіння, яке прийшло через Христа. У цьому і полягає зміст даного літургійного періоду, яким займається Посна Тріодь – усвідомлення своєї негідності як приготування для прийняття Спасителя в днях Воскресіння Христа.

Посна Тріодь висловлює глибоке розуміння людини як у її первообразі, так і в її грішному стані. Саме через стиль мови у Тріоді можемо краще пережити період Великого Посту з користю для душі. Це стає можливим через те, що в порівнянні з повсякденною мовою, поетичні образи дають більше можливостей для висловлення всієї глибини антропологічного питання.

Бр. Теодор Дутчак, ЧСВВ

Запитання
священику