Ще недавно ми тішилися світлим святом Воскресіння і радісно водили гаївки. У своїх богослужіннях Церкви східного обряду ще й досі оспівують у богослужіннях події, яка кожному людському горю чи стражданню дає постійний шанс для переміни на краще. Так, ми святкували Пасху, старались найкраще виглядати, наш настрій був піднесений, а чисельність людей у храмі була незвично великою. Згодом святкові обряди закінчилися, людей в наступні неділі на богослужіннях суттєво зменшилося, проте Христос не змінився. Він знову нагадує присутнім через радісний спів «Христос Воскрес», що Він з нами і хоче донести до вірних Слово життя. Так як після свого Воскресіння Ісус неодноразово з’являвся апостолам та іншим людям, щоб доповнити свою науку та зміцнити у вірі, так і сьогодні ми можемо почути ті самі повчання у храмі.
В євангельських читаннях, після Томиної неділі, звучать слова Христа, коли Він об’являв себе Богом. Ось, що Ісус каже: «Слави не приймаю я від людей. Та я спізнав вас, що не маєте в собі любові до Бога. В ім'я Отця мого прийшов я, а ви не приймаєте мене. Прийшов би інший у власному імені, ви б такого прийняли. Як можете ви вірувати, коли ви славу один від одного приймаєте, а слави, яка від самого Бога, не шукаєте?» (Йо. 5, 41-44). Що означає слава Христа по відношенню до людської слави? Людина схильна віддавати перевагу своїм теперішнім цінностям, які допомагають у самореалізації власної ідентичності. Натомість, Бог виступає деколи далеким та незрозумілим. Звичайно, ми не можемо повністю пізнати Бога, адже Бог є метою, а також шляхом; Бога продовжують шукати навіть тоді, коли Його знаходять. Насправді Господь завжди є близько нас, тільки нам не просто Його одразу помітити.
Ісус говорить, що не приймає слави від людей, Христова слава інша. Дійсно, на перший погляд нелегко зрозуміти ці слова, адже якщо уявити собі шлях до цієї слави, то зазвичай на думку приходить шлях покори, що бачиться у нетрадиційних тонах здобуття слави, яку спостерігаємо у світі. Тут варто дещо проаналізувати це поняття у нашому звичному судженні. Є різні люди: одні уникають слави через боязнь опинитися у центрі уваги, інші рвуться прославитися та стати популярними. Так чи інакше бажання слави на кожнім кроці виглядає як бажання самоствердитися і є ніби природньою потребою. Життя показує, що усі люди не можуть бути рівними за соціальним статусом і відповідно слава є рідкістю. Це подібно до того, як багато людей грають у лотерею, а виграють одиниці. Ще одним важливим зауваженням є те, що слава має безмежну кількість градацій і визначити точно, хто насправді славетний, неможливо. Більше того, слава є дуже часто результатом випадку. Немало людей здобуло її лише тому, що мали певні стосунки із славетними людьми. Понтій Пилат, наприклад, здобув таку «славу», що його постійно згадують у молитві «Вірую».
Все ж, прагнення слави не варто засуджувати, але при цьому необхідно звертати увагу на деякі важливі моменти, на які наголошує знаний польський філософ Лешек Колаковський. Коли ми хочемо здобути славу роблячи справді щось вартісне та добре, то потрібно зосереджувати свої зусилля не на саму славу, а на ті речі, які прагнемо досягти. Однак, в даній ситуації слава нас також спокушає. Але все-таки, щасливішими є ті люди, які задовольняються тим що їх люблять і шанують у вузькому колі друзів та знайомих. Тож спрямовувати свої зусилля задля пустої слави є марнославством, що вважається гріхом. Навіть в українській мові слово «марнославство» є пов’язане з «марнотою».
Розкриваючи деякі особливості, що пов’язані зі славою повернемося до уривку з Євангелія, де Христос вказує на свою божественну природу. Про речі, які необхідно зробити у напрямку розуміння Божої слави можна багато говорити та пояснювати. Пошук Бога та уподібнення до Нього є ключовими пунктами, що будуть вести нас у бажанні пізнання правди. Проте, внутрішня боротьба між добром і злом у житті християнина показує нам всю складність виконання Божої волі. Тому, одних тільки заповідей, Нагірної проповіді та свобідної твердої волі недостатньо, щоб зробити людину гідної слави Божої. У нас повинна відбутися найперше внутрішня переміна, яка можлива лише тоді, коли сподобимося дії Божої благодаті. Як читаємо у Посланні до Римлян «Любов Божа влита в серця наші Святим Духом, що нам даний» (Рм. 5,5). Через любов ми уподібнюємося до Бога та можемо розпізнати Його дію у своєму житті.
Христова критика євреїв дуже часто звернена до кожного з нас через пошук скороминущих речей та хвилинних задоволень, які проходять та залишають гіркий осад, вказуючи на потребу стійкіших речей, які по своїй суті вимагають бажання, терпеливості та точно не належать до сфери повсякденних звичних дрібничок. Тільки пошук вищої слави, невдоволеність минущою славою призводить до поступового розкриття слів Христа та робить можливим нашу участь у стражданнях Спасителя та славному Його Воскресінні.
бр. Яків Шумило ЧСВВ
За матеріалами: velychlviv.com
Коментарів: 0
Ваш коментар