Свята вічність, яка потягає

Свята вічність, яка потягає

Чи знаєте ви, Хто притягає і вабить? Який приходить скарб під час того як ми у смиренні схиляємо свої голови? Хто збагачує всю нашу особу і може подарувати мир? Безперечно, що Господь. Він приходить до нас тоді, коли ми відповідаємо на його поклик. У Євхаристії, яка несе в собі весь скарб Церкви, зустрічаємось із найсокровеннішим – джерелом і вершиною всього християнського життя.

Якість невидимого визначається за виявом у актуальних знаках видимості простору. Саме тому, Господь приходить до нас у доступний спосіб. У Старому Завіті хліб і вино ставали об’єктом вдячності та плодами благословення Бога. Хліб був ознакою дружніх відносин. Розділення трапези, ділення хлібом навіть з чужинцем означало, що тепер цей чужинець ставав моїм приятелем. Натомість вино ставало символом радості, поєднання. Отож, радість і братерство – два значення, які Господь доповнює, даючи запевнення вічності (пор. Йо. 6, 54).

Велич дарування – неоціненна жертва любові. Лише у покорі серця та усвідомлення Тайни зрозуміємо ще один крок Бога назустріч людині. У час досвідів та випробувань, у хвилини розпачу і терпінь не обов’язково долати сотні кілометрів у пошуку миру та співчуття. Розрада знаходиться близько, хоч приховано, але відкрита для світу, який пізнав перемогу турботливого переможця гріха (пор. Йо. 16,33).

У сакральному вимірі легко виявляти свою віру. Натомість Євхаристія ще раз підтверджує, що християнин несе в собі частинку священного. Частинка – це лише образ. Проте, цей образ глибоко закарбувався в історії, адже Царство Боже є між нами» (пор. Лк. 17,21). Ці слова втілювали святі, що залишили приклад правдивого скарбу серця (пор. Мт. 6,21), за яким вони йшли. А все починалось з любові до Господа, яка часто підкріплювалася у Святій Тайні Євхаристії.

Сила у безсиллі, а мудрість у покорі. Ось слова беззахисного Агнця, який кожного запрошує на свій бенкет небесної радості. Євхаристія потребує навернення та покаяння, адже святе дається святим». Не відчиняймо двері свого серця на поверховість віри, коли особисті шанси заходять за хмари, а сенс відлітає у небосхил. Не творімо ментальність, де так багато слів, а так мало результатів. Христос потребує відваги та рішучого кроку назустріч майбутньому, скріпляючи своїм Словом та Поживою. Вони ж несуть у собі передсмак вічної радості та любові.


Бр. Яків Шумило, ЧСВВ

Запитання
священику