Свобода, яка дає нові горизонти

Свобода, яка дає нові горизонти

Життя освітлює кожну земну гадку. Воно додає яскравих барв, здійснюючи вплив на різноманітні почуття, настрої та переконання. Сьогодні у цій яскравості простір свободи набуває чимраз то більшого туманного характеру. Людина вільна тоді, коли має можливість приймати вільне рішення, яке не спирається на готовий підбір вподобань, зацікавлень та рекламних заохочувальних висловів. Все ж таки, вона спроможна вибирати серед яскравих емоційних товарів та сутнісних обдуманих благ. Адже покликання християнина, який обдарований даром свободи (пор. Гал. 5,13), полягає у служінні любові, не вдаючись до злих пристрастей.

Що натомість спостерігається? Спільність суспільних інтересів, однакова думка, відчуття єдності – набувають чимраз то рішучої культури прогресу. Це непогано, адже добрі думки можна культивувати у масовий простір задля грандіозного маршу в напрямку щастя. Але тут існує небезпека у намаганні показати рівність, яка замість значення єдності, сьогодні вказує на однаковість, що не сприяє людському розвитку. Кожен з нас є унікальним, є Божою дитиною, яка має виявляти через свої вчинки правду (пор. 1 Ів. 3, 2,7). У суспільному ж просторі йдеться не про те, щоб наслідувати «великих цього світу», але радше до виховання нового покоління незалежних людей, щось на зразок середньої суспільної ланки зі своєю можливістю до чогось більшого.

Моральні сумніви з’являються разом із елементарним занедбанням закону і сумління, функція якого полягає у визначенні цінності того чи іншого об’єкта. А далі маємо обов’язок – витоки якого полягають не у примусі, а у відповіді на цінності. Все це призводить до формування відповідних норм і принципів, за які відповідаємо своїм авторитетом. Як наслідок – формується відповідальність та здоровий глузд, що перед тим як на щось погодитися, пізнає моральну цінність того чи іншого об’єкта. А як знаємо, коли людина виконує добро, то підтверджує і розвиває в собі Божий образ, бо «як носили ми образ земного, так і образ небесного будемо носити» (1Кор. 15, 49).

Тому саме сьогодні так важливо є відкрити справжній сенс свободи, не вдаючись до короткочасних привабливих заохочень фальшивої єдності. Адже набагато більшим викликом постає пізнання Того, перед ким можна відкрити своє справжнє обличчя, попросити допомоги у скрутних обставинах, зупинитися у спокої серця та відчути оживляючу хвилю надії на майбутнє. Таємниця Господньої присутності не може бути тільки містичним виявом незнання, а кличе нас до участі у божественному житті Духа (пор. 2Кор. 3,18). Цікаво, що Христова заповідь любові до Бога і ближнього не визначає жодної найвищої межі, а закликає до поступового й необмеженого зростання.

Не біймося відкритися власному пошуку цінностей, що є необхідною умовою для зростання у зрілості. Здійснюймо справжню революцію Духа, розриваючи хисткі підвалини свободи. Тоді будемо наповнювати свій простір життєвим світлом, яке не згоряє, а відкриває нові горизонти раціональної віри. «Справжнє то було світло – те, що просвітлює кожну людину. Воно прийшло у цей світ (…). Котрі ж прийняли його – тим дало право дітьми Божими стати, які в ім’я його вірують» (Йо. 1, 9-12).

 

Бр. Яків Шумило, ЧСВВ

Запитання
священику