Прагнення серця

Прагнення серця

Людина нудьгує від усього і шукає багато занять тільки тому, щоб заповнити свою внутрішню пустку. Ми маємо уявлення про своє втрачене щастя, але, не знаходячи в собі цього щастя, ми настирливо шукаємо його у зовнішніх речах і обставинах. Щастя – не в нас самих, не в створіннях, а в одному Богові!

Сенс і справді криється у живих стосунках з Богом. В єдності з Ним ми віднаходимо сенс і в собі, і в інших. Ми розуміємо, що життя варте того, щоб його прожити. Ми переконуємо себе в простих істинах. Ми так часто губимося серед усього цього… Людина створена для пізнання істини, вона палко прагне її, вона шукає її, але в цих пошуках дуже легко губить цю дорогу.

Природньо, що всі люди спраглі щастя, але також природньо, що всі ми неспроможні самотужки досягти його. Від цього щастя залишився лише маленький слід. Даремно стараємося заповнити пустоту всім, що нас оточує, вдаючись до ситуацій, які сполохують і без цього бідне серце. Ця пустка є безконечною, незмінною і її можна заповнити лише безконечним і незмінним Богом.

Мусимо ствердити, мусимо визнати, що ми прагнемо істини, а знаходимо в собі тільки сумніви. Шукаємо щастя, а знаходимо тільки смуток. Ми не спроможні не прагнути істини і щастя – це бажання залишено, як відчуття, з якої висоти ми впали.

Ці глибинні прагнення, інколи, мимоволі опускають нас у безодню страждання й болю. Ми маємо усвідомити цінність цієї боротьби. Не шукаймо розради. Нехай простір цієї пустки не приносить нам розчарування. Пам’ятаймо, що Христос там діє і вселяє в серце віру й надію.

Запитання завжди повставатимуть у нашому серці, вони неначе рани, ніколи не перестають кровоточити. Кожна хвилина, кожний момент, подія щось приносять у наше життя. Ми не усвідомлюємо, що у нашому серці відбувається таємна зустріч. У нашому житті любов Божа шукає нас у кожній ситуації. Господь закликає позбавитись рутинного єства. Він закликає до ризику, відчайдушного зречення себе. Духовне життя вимагає щоденної щирості, оскільки неправда закрадається у думки, почуття і вчинки. Після первородного гріха людина має нахил глибоко обдурювати себе. У неї несамовита схильність до моральної фальші.

Важливо усвідомити, що один єдиний шлях – це шлях любові. Любов не шукає ідеалів, вона сама створює ідеальне… Ми шукаємо, ми прагнемо. Відкриймо своє автентичне «я». Ми на шляху відчайдушного пошуку шляху до Господа. Пошуку світла у цій долині сліз.

Ми бажаємо опуститися до реальності свого буття, бажаємо опуститися до тихого й покірного споглядання. Ця зустріч радикально перемінює нас, ми втрачаємо усе попереднє знання і бажаємо просто іти за Ним…

бр. Антоній Канюк, ЧСВВ

Запитання
священику