Далекий світанок

Далекий світанок

Ми відкриваємо для себе світ, повний разючих контрастів, де існує страждання, нерівність і несправедливість. Світ, в якому ми мусимо знайти своє місце. Втомилися від непевності й нестабільності, від пошуків і постійних змін, тому прагнемо зупинитися. Ми намагаємося полишити висоти ідеалізму та мрій, щоб поступово опуститися на землю.

Врешті, залишаємося ув’язненими у собі, аж поки не прийде день, коли щось трапиться. Коли серця торкається промінчик світла. Мабуть, прийшов цей довгоочікуваний момент, щоб покласти край актам самознищення. Тому і постає питання: як це захотіти жити?

Життя не складається з «можна» і «не можна». Життя – це сопричастя з Богом, захованим у нашому серці. Немає потреби жити лише тим, що думають інші. Але факт залишається фактом, що через наші дії чи байдужість, ми ранимо людей, не приходимо їм на допомогу і не беремо на себе відповідальності. Ми не живемо в солідарності з іншими.

Брак єдності відкидає назад у непевність і біль. Безлад світу, внутрішній безлад і насильство – ще більше поглиблюють цю прірву. Прийняти болісну реальність світу і себе самих. Переживаємо ризик пошуків. Переживаємо ризик любові. Настає момент, коли ми вже більше не можемо ховатися. Ми просто зустрічаємося з Богом у нашій убогості, і Він кличе вступити з ним у сопричастя.

Знайти у цьому всьому сенс, віднайти світло в темряві, порядок у безладі. Знайти місце, де я міг би жити з Богом повніше. Відкрити свої серця до інших і слухати їх. Тепер я можу прийняти все, що сталося. Я щасливий.

Щастя можна знайти всередині себе. Проблема в тому, щоб змінити своє ставлення до реальності й подій. Буває, що ночі здаються такими довгими, а світанок таким далеким.

Бр. Антоній Канюк, ЧСВВ

Запитання
священику