Апостол Филип був родом з Витсаїди, мав дуже близькі стосунки з братами Петром і Андрієм, а також з Іваном та Яковом. Він побував над Йорданом, слухав проповіді Івана Хрестителя. Слова цього пророка глибоко запали Филипові у серце. Опісля він зустрів самого Христа і став ходити з ним. Переконавшись у тому, що Христос – це Месія, Филип спішить з цією радісною звісткою до Натанаїла-Вартоломея і звіщає: «Ми знайшли Месію!». Филип ще й додає деякі подробиці: «Ми знайшли Того, про Кого писав Мойсей у законі і Пророки – Ісуса з Назарету, сина Йосифа!».
Филип був далекий до ентузіазму Андрія. Він поміркований, незапальний. Але коли Натанаїл висловлює свої сумніви і застереження: «Хіба з Назарету може щось доброго бути?» - Филип не сперечається з ним, а тільки спокійно заохочує його прийти до Ісуса і самому переконатися: «Прийди і подивись».
Коли Христос звернувся до нього із запитанням, де б можна купити хліба для людей, Филип не має на гадці можливості Христового чуда, але обмірковує, скільки за той хліб треба заплатити – аж 200 динаріїв (Ів. 6, 6-9). Филип, здається, любив ховатися за спини інших і немов усуватися від відповідальності. Наприклад, коли до нього прийшли язичники і просили поклопотатися і влаштувати їм зустріч з Ісусом. Усю цю справу передав Андрієві. Може, не знав, чи Христос захоче говорити з язичниками, а може, не хотів почути докорів від інших Апостолів, що він приводить язичників до Христа. Одне слово, Филипові все це видавалося понад його сили і він не захотів брати на себе відповідальності, тож все переклав на Андрія.
Филип був допитливим, але не здогадливим. Проце свідчать його слова на Тайній вечері: «Господи, покажи нам Отця, і вистачить для нас (Ів. 14, 8). І хоч Христос старався довести Апостолам, що Він та Отець – це одне і те ж саме, Филипові було тяжко це зрозуміти. Він має відвагу просити Христа показати їм Отця. І хоч Христос відповів Филипові з деяким докором, та з цього запиту й відповіді на запит скористався не тільки сам Филип, а й всі Апостоли. І донині це використовуємо ми. Каже Христос: «Так довго Я з вами, і ти не знаєш, Филипе, що хто мене бачить, бачить Отця?». Цей запит стосується не тільки Филипа, а й всіх Апостолів, бо й вони не розуміли слів Христових чи, можливо, неправильно їх тлумачили.
Нашим завданням є пізнавати Христа. Це пізнання має звершуватись через молитву, роздуми і тісне єднання із Богом. Коли ласка Божа нас покликала, то ми мусимо довіряти Богові і Його покликові, бути свідомим того, що з Божою поміччю ми зможемо позбутися старої і вдягнутися в нову людину. Филип та інші Апостоли мали свої недоліки і помилки, але вони з часом виправляли їх. Помилки їхні та занепади записані навіть у Євангеліях – це для того, щоб і нас навчити, як треба боротися, падати і вставати, формуючись як добрі Апостоли Христові, з нашими добрими прикметами, здібностями чи з тією або сією вадою нашого характеру.
Нам треба постійно молитися з апостолом Павлом: «Я все можу в Христі, що мене укріплює». Чи ми віруємо в це? Чи ми переконані в цьому? Чи чинимо ми згідно зі своїм переконанням? Нам треба вчитися від апостолів бути витривалими, мужніми, сповненими Духа Святого. Бо Апостольська сила і снага діє і сьогодні, як дві тисячі років тому.
З книги Владики Софрона Мудрого «Духовні бесіди», Місіонер, 2011 р.
Коментарів: 0
Ваш коментар