Святий Йоан, якого завдяки силі і красі його слів названо Золотоустим, народився в Антіохії Сирійській близько 347 р. Батько Йоана передчасно помер залишивши його сиротою. Та Господь дав йому таку матір, яка присвятила себе всеціло Богу та вихованню сина. Будучи багатим уже з самого дитинства Йоан не любив розкошів і шукав собі дружби з чесними юнаками. Вже у вісімнадцять років він став адвокатом і захоплював усіх своїм повчанням. Та серце Йоана прагнуло чогось вищого.
Він бажав віддатися самітницькому життю, але прохання матері затримало його ще на деякий час. Після її смерті Йоан все своє майно роздав бідним і пішов на самоту в гори, де прожив чотири роки. Коли повернувся, то невдовзі став пресвітером і йому доручили проповідувати в Антіохії. Готуючись вперше до проповіді, Йоан першу свою промову, вирішив присвятити Богові, Який дав людині уста. Через постійне проповідування люди сильно возносили св. Йоана за глибокі його повчання. Серед частого нечестивого життя християн, його проповіді ставали громом для присутніх. Св. Йоан говорив, що святість нашого життя повинна приводити поган до Бога і спонукати до кращого життя, натомість вони отримують від християн недобрий приклад, і за все це потрібно буде здати перед Богом звіт.
Пастир суворо докоряв своїй пастві через те, що любив її. Він завжди вмів говорити гірку правду своїм слухачам, бо керувався безкорисливою любов’ю до них. Його слова звучать так: «Я ношу вас у серці моєму, ви займаєте всі мої думки. Великий народ, але велика й любов моя до нього, і вам не тісно буде в душі моїй. У мене немає іншого життя крім вас і турботи про ваше спасіння». Св. Йоан багато говорив про бідних, через що йому докоряли ніби крім них більше ніхто не заслуговує на його увагу. На це Золотоустий відповідав, що йому дороге спасіння кожного, але про бідних він піклується особливо, бо не тільки їхні душі, але й тіла потребують опіки.
Коли св. Йоана майже силоміць поставлено в Царгороді архієпископом, тоді для нього почався новий етап життя. Його проповіді так діяли на людей, що багато наверталося до Церкви. Але зло не спить. Багато тих, кого картав св. Йоан за грішне життя підбурили і цісареву Євдоксію, мовляв він і її картає за далеке від святості життя. Через це Євдоксія пожалілася своєму чоловікові імператору Аркадію і домоглася, щоб святого засудили на вигнання. Коли ж в той час стався землетрус, тоді ця ж цісарева просила про повернення св. Йоана. Та через деякий час його знову засудили до вигнання у Вірменію, в містечко Кукус. Про всі ці події, які відбувалися зі св. Йоаном знав папа Інокентій І. Папа сам писав до імператора Аркадія, щоб він скликав Вселенський собор, щоб осудити засуд проти св. Йоана. Але це не дало позитивного результату, таким чином св. Йоан страждав три роки у Кукусі. Пізніше імператор наказав перевезти святого в містечко Питиунт в Колхиді. Подорожуючи дорогою з нього сильно знущався один з катів-урядників. Прибувши до містечка Комани в Понті св. Йоан був обезсилений дорогою, через те вони зупинилися у церкві святого мученика Василіска поза містом. Тут у церкві святий ставши на молитву, а опісля одягнувши на себе світлі ризи, прийняв Найсвятіші Тайни і зі словами: «Слава Богу за все!» спокійно передав свою мученицьку душу в руки небесного Отця. Сталося це 407 року.
Св. Йоан був великим письменником, він приділяв багато уваги поясненню книг Святого Письма. До найкращих його творів відносять: «Про священство» та «Про дівицтво». Одне з його повчань говорить, що Христос не заповідає чогось нового, що перевищує нашу природу, але те, що споконвіку вже уклав у нашу совість: «Отже, що бажали б ви, щоб люди вам чинили, те ви чиніть їм (Мт. 7, 12). Після цих слів уже не потрібно довжелезних законів, хтозна яких засад, бо ці слова спонукують людину робити добро, якого вона і сама для себе бажає. Якщо природньо для людини прагнути добра, любові, похвали, тоді все це потрібно виявляти до свого ближнього, адже пізніше воно повернеться сторицею. В наш час чи не найбільше ми потребуємо тих, хто жертвується для свого ближнього. Св. Йоан великої уваги приділяв для потребуючих, невтомно працюючи у своєму покликанні. Нехай його приклад спонукає і нас працювати невтомно кожен у своєму покликанні, користуючись тими дарами якими нас Господь обдарував.
Підготував о. д. Іван Петришак, ЧСВВ
Коментарів: 0
Ваш коментар