Замість вступу. "На особливе місце у списку лауреатів вийшла праця о. Рафаїла (Романа) Турконяка — переклад Острозької Біблії українською мовою. Як і Остромирове Євангеліє, Пересопницьке Євангеліє, Острозька Біблія належить до першокниг нашого народу, найцінніших національних святинь. Острозька Біблія була першим у Європі виданням біблійних текстів, саме вона стала каноном для православного слов’янства. Робота, до якої перекладача залучив Кардинал Йосиф Сліпий, тривала тридцять років. Творчий подвиг Рафаїла (Романа) Турконяка, безумовно, буде гідно пошановано на Україні та за її межами«(Роман Лубківський. Вершинні явища української культури// Літ. Україна.-2007.-15 берез).
З отцем Рафаїлом (Романом) Турконяком, лауреатом Національної премії України імені Тараса Шевченка 2007 року, розмовляємо, як мовиться, по гарячих слідах.
Отче Рафаїле, друга книга Мойсеева називається «Вихід», тобто вихід євреїв з «єгипетської біди до Краю ханаанеянина» (Вихід: 3.1 7). Коли, Ви вважаєте, відбувся (і чи взагалі відбувся?) вихід українців (України) з московської неволі: 1991-го, 2004-го чи вчора (початок)?
Звичайно, в дев’яносто першому. І Церква повернулася до себе.
Ви впевнені, що ми вже відійшли від «братів»? Що вони нас відпустили?
Так. вихід відбувся. Тільки не від себе самих, мусимо те чекати.
Як довго ? Доки ?
Мойсей сорок років водив пустелею свій народ, щоб «вимерло все дрантя».
Вважаєте, і нам доведеться не менше часу витратити, щоби звільнитися і зовнішньо, і внутрішньо?
Менше. Роки скоріше йдуть, є комунікації... Треба почекати... Ті всі, які плачуть за комунізмом, мусять вимерти.
Дехто висловлює думку, мабуть, суперечливу: наша нація деградує, розповзається по світу, причому багатьох жінок продають, по суті, в рабство. Чи не краще було б ще трохи побути, наприклад, у конфедерації, перед тим, як стати самостійними? Оскільки свідомість багатьох в Україні аж ніяк не готова до незалежності Як Ви ставитеся до цього?
Так могло бути, якщо б ми не звільнилися з ярма московського. «Брати» і далі б знущалися. Тому нині є один вихід — працювати задля блага України.
Чому так важко дається узаконення свого і так легко до нас приходять «гості»?
Ми самі їх запрошуємо, й вони ще довго будуть тут. Свого цураються всі януковичі. Мене це не дивує... І проти Мойсея теж буй і увалися. Нічого особливого не бачу.
Парадокс полягає в тому, що ми, галичани, і валили приблизно 70 відсотків російського капіталу, який у нас збирає данину з українських підприємств, а проросійські донбасівці в межах 30-ти відсотків, тобто на більше проникнення капіталу з Москви не погодилися.
Я не здивований, бо з Галичини свого часу багатьох вивезли. Натомість заселяли переважно «гістьми» здалеку. Вся верхівка переселенці. Хіба не так?
Чи Ви очікували, що Ваша праця з перекладу Біблії буде відзначена Національною премією України імені Тараса Шевченка?
Ні, я працював. Ще з сімдесят п’ятого почав роботу А щодо премії... Не те, щоб подумати про це не мав права, а просто приїхати в Україну заборонили.
Я мав на увазі вже тепер, у незалежній Україні, коли Ви завершили працю з перекладу Біблії.
Ні, не думав. Я видавав без такого наміру. Спочатку малим тиражем, потім — великим. Тоді й почалися якісь розмови... Мені приємно її одержати, але щоб те сповідувати, — ні.
Хто перший запропонував висунути переклад на премію?
Ректор Острозької академії. Він так і сказав: «Праця варта Шевченківської премії». Пан Лубківський доклав зусиль, попросив, щоб подати...
Відступ, потрібний і істотний. «Я познайомився з отцем Рафаїлом під час роботи Книжкового форуму у Львові два роки тому, тобто у вересні 2005-го. Мою увагу привернула ця праця (переклад Біблії, — Б.3.). Потім, спілкуючись з отцем Турконяком, я дізнався, що є такий момент, який ще більше нас зблизив: він узявся до перекладу Біблії з ініціативи Йосипа Сліпого, мого краянина. Я зрозумів важливість його праці, яку вважаю подвигом. Це — великий момент істини: проникнення в цей історико-культурно-духовний материк, який є зараз для нас дуже важливим. Спілкуватися з отцем Рафаїлом мені надзвичайно цікаво. Він-дуже світська людина за характером, за баченням всього, що відбувається у житті, не нагадує схимника... Це мене приваблює. Я люблю з ним спілкуватися за чашкою чаю... Після вручення Шевченківської премії її лауреати і Президент неофіційно, так би мовити, розмовляли. І я сказав, що о. Рафаїл людина, яка не належить до грішних. Він мені відповів, ідо грішно — це і гріхи, і мати гроші» (Роман Лубківський).
А як Ви ставитеся до деяких «просунутих» письменників, які вважають, що Шевченківська премія себе скомпрометувала, вичерпала ресурс, так би мовити?
То їхня справа. Для мене це премія від Української держави.
Чи пробував «світ ловити» Вас, як Сковороду?
Світ завжди ловить. Ловив, ловить і намагатиметься ловити, а я завжди є собою.
Вдається?
Так. щоправда, не завжди легко. Духовний хребет можна тільки раз у житті зламати.
Зрозуміло.
Зламав раз - пропаще діло.
Як Ви думаєте, чому Сковорода відмовився стати ченцем?
А він свого роду був ченцем... Не знаю... Мене це не цікавить.
Чому?
Він вів свій спосіб життя, йому так подобалося.
Якщо ж розглядати у філософському контексті, у контексті історії України?
Я б сказав, що він має рацію. Кожен робить власний вибір... Бог дає кожному свободу дій.
Як змінилася людина в XXI столітті?
Дещо іншою стала, не скажу, що мудрішою, іграшок технічних забагато.
А не здасться Вам дивним, що науково — технічний прогрес досягнув розквіту, а людина потроху деградує або принаймні не прогресує? На щастя чи на жаль?
Є ті, що руйнують, і ті, шо будують. Так було завжди... Техніка завжди буде йти вперед, а людина залишатиметься тією самою. Техніка сама собою добра річ. але людина э добра і погана.
Чи погоджуєтесь із тими (переважно, політиками), хто на запитання «Чи правда, що політика — брудна річ», — відповідають: «Ні, то люди, які її творять, орудні».
Там постійно треба йти на компроміси, це вже погано. Неможливо в політиці бути чистим.
А компроміси? Хіба не ламання хребта духовного, про що Ви вже говорили ?
Раз у житті, а далі — легше.
Що відбувається нині в нашому політикумі, на Вашу думку?
Не знаю, треба всіх політиків зрозуміти. Якщо депутати продаються за гроші, голоси. - вже не чесно, але це не лише наші проблеми, і в старій добрій Європі подібна ситуація.
Але ж люди до церкви ходять. Політики гарно говорять...
Знаєте, Бог дає — сатана бере. Якщо людина бере, то воно не від Бога.
Чому святий Юрій, скажемо м’яко, не завжди розумів Івана Франка?
Каменяр писав деякі речі, з якими священики не погоджувалися.
Хто з них мав слушність?
Обидві сторони. Нехай Бог судить, хто був правий.
Хто кого перший «побачив»: митрополит Анорей Шептицький Івана Франка, чи І. Франко Андрея Шептицького?
Вони добре ладнали, мали свою позицію, якої дотримувалися.
Чи не здається Вам, що «закриваєтесь» у розмові певними догмами?
Ні. Ніколи не був таким. Я — професор догматики.
Ще якісь ступені?
Професор літургіки, викладаю в Острозькій академії.
Як довго?
Вже другий рік.
Прошу, розкажіть трохи більше про себе.
Народився в Англії, в Манчестері, де жив до 11 років. Навчався в українській школі, у Малій семінарії в Римі в 1960-1966 роках. Там всі предмети викладали українською мовою. Закінчив університет у Римі. Студіював філософію, потім — один рік богословієв Ірландії, недалеко від Дубліна. Потім вступив до згромадження студитів. «Застудився» аж до сьогоднішнього дня.
Репліка. Отець Рафаїл — веселий чоловік. З ним надзвичайно приємно розмовляти. Тонко відчуває і цінує гумор. Мас шодо всього свою думку. Інколи в розмові «закривається», обмежуючись філософськими сентенціями, тобто — «застудився», як висловився сам. причому влучно й із розумінням відносності сказаного. Що стосується політики, констатує з нотками впевненості в голосі: «Мене політика не цікавить».
То чому Вас політика не цікавить?
Якби я був громадянином України. — то так. Я ж маю право на постійне проживання в Україні, голосувати не дозволили. Мене це не цікавить, не моя сфера, богословіє і Святе Письмо — oцe мої.
Чи погоджуєтеся з думкою, яку висловив один церковний ієрарх, - «Яке суспільство, така й Церква»?
Так. бо церква не відірвана від суспільства.
Але ж Церква повинна вести суспільство за собою!
Мала б. Є. знаєте, гарне слово — «би».
Що робити?
Щось діяти ніхто не здатний, навіть Бог безсилий. Господь кожному дав вільну волю. Церква має бути прикладом. ... Але є структури які й відштовхують...
Що перешкоджає скорегувати діяльність Церкви?
Настанови, бажання слави: усе те, чого не повинно бути в християнстві... Віддаляються від Церкви вірні, їх не вчать, від них не вимагають. Часом Церкву перетворюють у бізнес.
Чи дискутуєте Ви з високопоставленими ієрархами?
Кожен керівник має свій шлях. Я не можу їх переконувати: мають вони рацію чи ні — по голові дістав би (посміхається отець Рафаїл, гарно-гарно і безпосередньо. - Б. 3.)
Чому так важко людям входити в так звану діяльну віру? У Церкві моляться, а щойно вийшли — забули...
Християнство - не тільки в церкві. Християнство - це ціле життя. Треба просити Творця, щоб дав нам таких керівників, які будують Церкву Божу... Але Господь керує.
Як Ви ставитесь до теорії Сковороди про три світи: Всесвіт, людину і Біблію, світ символів?
Існує ОДИН СВІТ- і він є в Господові, Все є в Спасителеві.
Чи ми колись виведемо з України Московську церкву, що стала у нас чи не основною п’ятою колоною?
Вона сама піде.
Ой. не знаю...
Її насадили супроти нашого бажання. Церкви вимирають... Взагалі... Але християнство не вмре, а Церква українська — частина християнської Церкви.
Дехто стверджує, що Старий Завіт мало стосується української нації.
Це історія єврейського народу. її нам дали.
Що скажете про «Велесову книгу»?
Якби вона була дійсно органічною! Але ж ні. зібрали матеріали на початку минулого століття. Все фантазії. Ніхто такої книги не знайшов. Це спроба вернути поганство.
Хіба поганство в античній Україні було великим злом?
Чому ж? Багато елементів увійшли до християнства і не шкодять. Усе визначає час. Скажімо, писанка з часів Трипільської культури, - символ, знак нового життя.
Що Ви викладаєте в Острозькій академії?
Шість предметів богословія, ще — грецьку мову.
Чому ми на своїй землі не можемо господарювати, без «помічників»?
Завжди жили в рабстві. Багато хто і сьогодні не хоче змінюватися. Люди переважно стають непохитними в чомусь, не хочуть змінюватися і, взагалі, не хочуть нічого вчитися. Той, хто здатний перемогти себе той щось робить.
А як традиція?
Традиція не догма. Є ж потреба показати, чим займалися наші попередники. У кожному поколінні люди творять щось своє. Традиція це живе, це рух. мусить служити суспільству... На жаль, Церква стала засобом сама в собі.
Ви висловлюсте вголос такі думки у відповідній церковній аудиторії чи в бесідах з достойниками?
Напевно не були б у захваті від моїх слів, була б реакція не дуже приємна, не маю з тим проблем. Господь не буде питати, що про мене говорять. Для мене важливо, щоб Господь Бог мене не засудив. Людина обирає, в якому сип і жити, адже як сказав Христос: «Скарб людини — на другому боці». (підкреслення моє. Б. 3.). Зовсім інше життя, зовсім інші принципи.
Що є винуватцем наших незгод — тривала відсутність державності чи ментальність
І те, й інше. Пам’ятаю, Й. Сліпий казав: «Бідний, бо дурний, а дурний, бо бідний».
То чого нам бракує?
Не вистачає «добрих» сусідів, які вічно нападатимуть. Всі орди пройшли через нашу землю. — відкритий простір. Якби ше трохи Альп мали!
Розкажіть про Шевченківську премію, що Ви відчували, коли отримували з рук Президента Віктора Ющенка нагороду?
Нічого надзвичайного: задоволення, приємність...
Був хтось з Ваших рідних?
Мама приїхала зі сестрою.
На вручення премії?
Так. Пізніше сказала мені (вона вже має за вісімдесят): «Добре зробила» що приїхала.
Читаєте художню літературу?
Мало, по-англійськи — і то фантастику.
Дивно.
Думаю постійно: невже ми одинокі у світі? Може, ще хтось є у Всесвіті? Фантастична лі тература пробуджує думку.
А поезію?
Тільки Святе Письмо.
Над чим зараз працюєте?
Над порівняльними текстами між Острозькою Біблією і Єлисаветівською. Остання — то зросійшена Острозька Біблія, дещо виправлена, словом, наукова праця. Думаю обидва тексти видати, а також — їх переклади. Буде кілька томів, звичайно... Знаю всі ті мови...
До речі, які?
Латинську, грецьку, церковнослов’янську, старослов’янську, єврейську, санскрипт.
Чи легко бути особистістю?
Ми самі ставимо собі бар’єри. Цілком нормально. Люди, які намагаються через бар’єри стрибнути, ідуть далі і стають великими. Бар’єри — не перепона.
Бажаю Вам високих бар’єрів і ще більшої сили їх долати.
Розмову провів Богдан Залізняк