Преосвященіший Владико, для Вас, людини-дипломата, папського посла і просто християнина, чим є християнство ХХІ століття? Чи це християнство, яке було 200 років тому, чи це одна із світових релігій, який вигляд воно має тепер?
Важко дати особисту відповідь на таке питання. Історія первісного християнства і сьогоднішнього — це не те саме звичайно, були різні події, які змінювали зовнішнє обличчя Церкви, але внутрішній корпус залишився однаковий. ХХ століття було століттям драм і атеїзму. Коли змінюється суспільство, то складається враження, що зникає Бог, немає Бога. Насправді не Бог зникає, а суспільство, воно змінюється. Потрібно шукати Бога, бо людина ніби на іншій вулиці живе. Кажуть, що вистачає пройти дві-три вулиці, і там уже є Бог. Так завжди, у часи великих змін, виникає враження, що потрібно знайти нові відповіді. І Церква завжди була готова дати відповідь. Щодо того яким буде християнство ХХІ столітті: чи воно буде нове, чи змінене. Безперечно, воно буде таке, як завжди, залежно, які вимоги ставить суспільство і в яких обставинах.
Настільки Ви вважаєте християнство, релігією свободи?
Я вважаю, що всі релігії є свобідними релігіями і християнство не є винятком. Якщо в будь-якій релігії немає вільного вибору, то це вже не релігія. Чому християнство є найбільш свобідною релігією? Тому, що саме християнство піднесло гідність людини так високо: Бог став людиною. З цього випливає, що людина не є якоюсь річчю, слугою — є приятелем Бога і має прийняти рішення і зайняти позицію відносно Бога, що й називається свободою. Звичайно, це все містить великий комплект питань, але попри те, коли немає свободи органічної, коли одна особа каже: " У мене повна свобода«, це вже не свобода. Папа Бенедикт ХVI, останні 10 років, будучи ще кардиналом у Конгрегації, формує тезу: свобода в істині. Значить, людина свобідна, якщо ця свобода є істиною для неї, — якщо ж ця свобода не сумісна з гідністю цієї людини, то така свобода є сумнівна. Тому варто розглядати це в комплекті свобода — християнство — істинна. Усі закони гарантують свободу, але насправді обмежують її. Щодо християнства, то ми не говоримо про закони, а про істину. Ісус Христос, котрий є істинною, дає свободу — красу, що типова для людини.
Ваша Еміненціє, що Ви порадили б сучасній молодій людині, котра є до певної міри дезорієнтована в часі пермісевізму, коли пропонується все і кожному, — які б Ви порадили константи, якісь напрями , щоб утриматися в житті?
Людство, ще починаючи з біблійних часів, не є автономне. Людина може бути щасливою і свобідною, коли співвідносить свою свободу з Богом. Людина, котра визначає сама, що є добре, а що погане, потрапляє у глухий кут. Але ми живемо ще у великому запасі християнських вартостей, і тому людина, котра не перейме цих вартостей, не вийде із глухого кута. Ми тепер живемо, як паразити на дереві: коли ще дерево зелене,то і паразит рухається, коли ж дерево відмирає, той паразит немає засобів для існування. Тому суспільство не має жити на християнських вартостях, а жити ними. Служіння Церкви не є жити тільки в Церкві, для себе, але бути тим гірчичним деревом, про котре говорить Христос, щоб ті птиці, які є на дереві, відчували щастя, щоб їм було добре, але це дерево є деревом Царства Небесного. Без здорового дерева не можемо будувати майбутнього, і це всі знають. Церква має свою місію, потенціал і мусить працювати — не боятися, це для нас.
Чи можна сподіватися на шляхи поєднання католиків і православних, коли можна очікувати конкретних рішень щодо єдності, які є перспективи?
Усі знаємо, що єднання Церков — це справа Бога, як це буде не знаємо. Ми не знаємо зразків такого єднання. Раніше це було питання церковним, а тепер це питання суспільства. Моделей немає, але це не означає, що немає оптимізму, — оптимізм мусить бути, насамперед у нас, людей церковних.
Наостанок: Ваше Преосвященство, що Ви можете побажати молодим читачам часопису «Господь і я» і, звичайно, всім, хто візьме в руки це видання?
Знаєте, кожне покоління шукає чогось нового, не може бути повторення того, що вже було. Нове покоління стоїть перед новим вибором, може радикальнішим, ніж наше, але мусить шукати. Це для кожної людини є так: коли постає перед великим питанням, то шукає спрощення відповіді, однак мусить шукати відповіді глибокої, до якої треба дістатися, постаратися, — і це буде оригінально, але з християнським фундаментом. Тоді будемо спроможні принести, передати іншим скарби того, що є святе, духовне і добре, те що є в наших традиціях.
Брюховичі-Київ
Розмовляв брат Лазар Громадський