Отець Мечислав Кожух, ТІ, визначний проповідник. Певний час був провінційним настоятелем Товариства Ісусового (Отців Єзуїтів) та магістром новіціяту. Отець Мечислав мав великий досвід у проведенні реколекцій, є досвідченим духовним провідником.
-
Чи кожна людина може практикувати євангельські ради, чи для цього потрібне особливе покликання?
Покликання до життя в монашому стані є покликанням, тобто глибоко віримо, що Христос кличе, щоб бути свідками особливої Його присутності, Його особи. Глибоко вірю, що коли Христос кличе, то дає особливі ласки, щоб реалізувати це покликання. Хочу додати: якщо це покликання особливе, то не означав, що краще. Бо є також покликання до життя в сімї. Життя з Христом є спеціальне, це означає, що є додаткові обов’язки порівняно з тими, які охрещені. Ваші батьки живуть у Христі, свідчать про Христа в логіці хрещення. Ми маємо більші обов’язки, що характеризують це особливе покликання. Ми маємо інші обіти, інші обов’язки, ніж наші батьки, але ми не кращі, ніж наші батьки. Вони також покликані до святості. Згідно із II Ватиканським Собором, вони також можуть бути святими.
-
Отче Мечиславе, що, на Вашу думку, є причиною того, що за останні роки кількість покликань до богопосвяченого життя значно зменшилася?
Насамперед хочу сказати, що молодь так само добра, як і колись. Молодь є добра, молоді люди добрі, мають добрі серця. Лише важче почути голос Бога. Хочу цим сказати, маю велику надію, що покликання будуть зростати, коли вуха молодих, їхні серця будуть здоровішими. А чому так важко почути голос Бога молодим? Бо дуже галасливо, багато неспокою. Той шум створюють насамперед медіа — телевізія, інтернет, журнали для молоді, — які пропагують стиль екзистенційної пустки. Ця екзистенційна пустка полягає в тому, що ти є всім, нема над тобою жодного вчителя, наставника. Ти зрілий. Не обмежуйся нічим і роби, що хочеш. Тепер молодим не допомагають критично дивитися, що я не маю сам у собі спрямування, напрямку, я маю отримати напрямок від Бога, бо людина сама загубиться. Я не можу досвдчити всього, бо є такі досвідчення, як, наприклад, наркотики, порнографія тощо, які знищують людину. Не всякий досвід будує. Є такий, що руйнує. Я повинен старатися, трудитися. Неправда, що можу спати весь день і жити. Я мушу працювати, а сьогодні в суспільстві про це не говорять. Тому це є вік особливого часу Церкви. Церква має багато що сказати молоді. Молодь хоче слухати. Треба казати їй правду. Пізнаючи правду, вона відкриє, що покликана до богопосвяченого життя і до апостольства, священства.
-
Чи намагаєтеся Ви привернути увагу молоді, нового покоління до Вашого чернечого ордену і чим він може бути цікавим для молоді?
Я б насамперед згадав індивідуальні контакти, стосунки з людьми, групи, табори, духовний провід, Літургію в церкві тощо, але передусім я наголосив би на промоторах покликань — на тих, що «провокують» покликання, пропагують їх. Треба було б хоча... двох таких отців і вас, молодих, аби якось їм допомагати. Але передовсім треба показувати красу покликання отців-василіян, що покликання є гарне. Молодь хоче жити гарно. Варто показувати також здорову працю покликання. Покликання не є легке, але воно дає здорову особистість.
-
Як відбувається формація молодого єзуїта і на що Ви найбільше звертаєте увагу під час неї?
У єзуїтів завжди була довга формація. Насамперед, звичайно, ми не приймаємо людей, яких не знали раніше. Тут повертаємося до промотора покликань. Не приймаємо людей, які стукають до фірти: я хочу бути з вами. Зачекай рік. Після навчання відразу — ще зарано. Хочемо пізнати людей. Це називається парашутист. По- друге, є два роки новіціяту, після того — три роки філософи, потім два роки так званої магістерки. Це перерва. Хтось навчає дітей у школі або працює на парафії тощо. Для чого ця перерва? Щоб клирик краще себе зрозумів у роботі і щоб ми зрозуміли, що він може. Потім чотири роки теології. Потім свячення і спеціалізація. На що особливо звертаємо увагу під час формації? Передовсім на реляції, ставлення. У єзуїтів магістр є сповідником новиків. Це єдиний Чин у Церкві, де магістр може сповідати новиків. Чому? Тому що Ігнатій хотів, аби новики, послушники, мали велике довір’я до магістра, який є настоятелем. Тобто спочатку і настоятель, і отець духовний. Потім розділяється. Ректор не сповідає студентів. Звідси походить велика єдність з магістром, аби завдяки магістрові кожний настоятель був правдивим батьком, а не директором. Інший наголос робимо на те, що єзуїт має бути компетентним. Тому після теології треба їхати до Рима і, наприклад, у салезіян вивчати методи виховання молоді. Справді сьогодні спеціалізація необхідна.
-
Отче Мечиславе, скажіть, будь ласка, як Ви поєднуєте молитву з наукою, адже в єзуїтів, як колись, так і сьогодні, науково-освітня діяльність є однією із харизм.
Дуже важливе питання і дуже правильне. В ігнатіанській духовності є таке переконанні що коли щось робимо з чистим наміром слави Божої, то віддаємо Богові славу таку саму в науці, як і в молитві. Ігнатій наче усунув дихотомію, протиставлення: або молитва, або робота, або молитва, або наука. Він — ні. Наголосив на чистоті наміру. Вчишся, аби бути кращим апостолом Божої слави. І наука тоді так само мила Богові, як і співання вечірньої. Це не означає, що не цінуємо молитви, але на студіях нема багато молитви. Є тільки Св. Літургія, роздумування 45 хв., іспит сумління увечері, вервиця, ще коронка до Божого
Милосерд. Понад це більше, не маємо спільного церковного правила, бо Ігнатій хотів, аби не зв’язувати єзуїтів разом. Якщо збираємося рано, в обід і ввечері, то це зумовлено співом, а не ділами апостольства. Часослов кожний єзуїт відмовляє сам. Як це — мати чистий намір? Це дуже важко. Але це означає, щоб, наприклад, у науці не шукати себе, не шука ти відмінних оцінок, а готуватися до служби Богові в Церкві.
-
Для Вашого ордену в певний період характерні були місії. У яких країнах світу сьогодні спостерігаємо цю місійну активність?
Чин єзуїтів міжнародний. Тепер нас є 19 тисяч. У кожній країні по всьому світі є провінція єзуїтів. Якщо йдеться про місійний дух (це важливо), хотів, щоб єзуїт був універсалом, це означає, аби шукав інші народи, інші країни, щоб проповідувати Христа. Франциск Ксавер, товариш Ігнатія, поїхав до Індії, тоді захотів поїхати до Китаю. І то вже в XVI столітті. Тепер єзуїти є в Замбії, Африці, Австралії, Америці, на Мадагаскарі, також є в Китаї. Вони глибоко закорінені у своєму Чині.
-
А в якій країні є найбільша провінція єзуїтів?
Це Іспанія. В Іспанії дуже багато єзуїтів і не дуже багато тих, хто здатний «носити зброю». Маємо 6 тисяч єзуїтів Іспанії, але половина з них уже літні. Тепер в Іспанії мало покликань. Так само у Франції, Голландії, Німеччині, Австрії. У єзуїтів більше покликань у Польщі, ніж у всій Європі.
-
А з України маєте багато покликань?
З України є один із Кам’янця-Подільського латинського обряду. Були, але не витримали.
-
А чи в багатьох містах України ви працюєте?
У Львові є один, у Хмельницьку — троє і в
Чернівцях — один. В Україні є 7 — 8 єзуїтів, з них половина — східного обряду.
-
Розкажіть, будь ласка, про символіку Вашого одягу.
Правду кажучи, символів нема. Ігнатій хотів, щоб єзуїти були універсальні.
-
Але ми бачимо Вас у рясі. А як поясните той факт, що в багатьох країнах світу єзуїтй не носять ряси?
Ігнатій не хотів, щоб єзуїти мали особливий габіт. Чому? Тому що для апостольства іноді краще не мати габіта. Ми не мали габіта. Ігнатій казав, що єзуїт одягається, як священик відповідного регіону, щоб пристосуватися і там жити. Єзуїт може одягнутися й по-іншому, якщо це треба для слави Божої. Наприклад, в Індії єзуїти мали тюрбани. Матео Річчі, одягався як китайський мандарин. Тут була велика боротьба з францисканцями, бо вони носили габіти, каптури, а єзуїти — ні. Але, не маючи габіта, легко увійти в таку собі «ніяковість», є така небезпека.
-
Що Ви можете сказати про особливості оновлення богопосвяченого життя після Другого Ватиканського Собору?
Якщо йдеться про обнову, підкреслив би особу Ісуса Христа. Якщо не будемо мати стосунку до Христа, то втратимо фундамент. Що це означає: стосунок до Христа? Насамперед любов до Церкви, бо Христос присутній у Церкві, Він живе в ній і діє через неї. Любов до Христа — це любов до Церкви, до обряду, традиції, де Христос присутній, дає нам свої ласки. Це по-перше. По-друге, бути в Церкві іншим, мати якийсь знак посвячення, не обов’язково габіт, це може бути, скажімо, хрест, щоб відрізнятися зовнішньо. По-третє, це певна філософська, богословська освіта, яка допомагає спілкуватися з мирянами, що також навчаються і хочуть щось від священика дізнатися.
-
На Вашу думку, чи потрібен відпочинок у богопосвяченому житті? Якому відпочинкові надають перевагу єзуїти і Ви зокрема?
Відпочинок потрібний, бо людина не є ангелом. Ангелам не треба ні їжі, ні сну. Але цей відпочинок має бути мудрий, це не має бути лінивство, бо в монастирі можна жити вигідно, але треба вимагати від себе. Однак не треба бути трудоголіком. Можна займатися спортом. Єзуїти мають тритижневі канікули. Ігнатій дуже наголошував на тому, щоб мати вільний день. Тепер вільним днем є субота, бо протягом тижня навчання. В неділю багато роботи в церкві. Хто багато працює, мусить відпочивати. Від цього залежить якість його праці.
-
У Вашому Ордені Ви відповідаєте за формацію молодого покоління, за покликання. З якими найбільш поширеними труднощами стикається молода особа в духовному житті, які є шляхи їх подолання?
Першою складністю, мені видається, є прийняти рішення про вступ. Сьогодні люди не вміють приймати рішень, бояться. Тому треба індивідуально допомагати молодим, аби вони готувалися до мудрого рішення. По-друге, пізнання себе. Людина є психікою і тілом, і ціла історія сім’ї часто є досить складною: розбиті сім’ї, сім’ї з алкоголіками. Молоді люди залякані, інтернет руйнує психіку. Тому слід себе пізнавати, бо без цього нема формації. Треба пізнання, щоб я знав, який я, які маю проблеми, а, знаючи себе, щоб міг формувати себе на зразок Христа. А це пізнання багато в чому стосується виховання, освіти. Отже, треба допомогти молодим прийняти рішення і пізнати себе. У єзуїтів щодо пізнання себе дуже велике значення мають місячні реколекції. Єзуїт має такі реколекції два рази: на початку монашого життя — на новіціяті — і під час так званої «третьої пробації». Після начання є ще рік для духовного підсумку богопосвяченого життя. Це є «третя пробація», перша — кандидатура, друга — новіціят. Тоді складають обіти, які «втілюють» людину до Ордену. Єзуїти складають обіти тільки раз і одразу вічні. «Третя пробація» — це не підготовка до вічних обітів, лише завершення основної формації.
-
До Чину приймають одразу після школи?
Тепер майже половина приходить після школи, але трохи більше — після закінчення вищої освіти.
-
Однією з тих харизм, які об’єднують усіх ченців, черниць і монахинь, є обіт послуху. Що є обітом послуху для ченців Вашого Ордену?
Сьогодні важко слухатися. Зазвичай, тепер настоятель слухає підлеглого. Але особливою рисою єзуїтів є спеціальний обіт послуху Папі. Ігнатій хотів, щоб єзуїти були готовими допомогти Папі. Бо він є перший у Церкві, найкраще знає її потреби і в XVI столітті часто не мав помічників. Це спеціальний обіт у єзуїтів, який складають не всі, лише освіченіші, здібніші — визначніші ченці. Вони складають цей обіт з огляду на працю на місіях. Загалом послух у єзуїтів такий, як і в інших чинах. Ігнатій прагнув, аби підлеглий не лише зовнішньо виконував волю настоятеля, а й відчував, чого настоятель хоче. Хоча сьогодні є багато проблем з обітом послуху. Тепер демократія, усі мають рацію.
-
Теперішня людина хоче свободи...
Хоче свободи, не хоче труду і хоче бути щасливою.
-
Наш журнал призначений для молодого покоління людей. Ми б хотіли, аби Ви висловили свої побажання юнакам та дівчатам.
Я сказав би молодим: маєте одне життя, і це життя треба добре прожити. Як добре прожити? Триматися мудрих людей. Уникати немудрих, що захоплюються алкоголем, наркотиками тощо, бо життя біля них видається гарним і щасливим, але насправді таким не є. Зрештою, щастя і мудрість треба шукати в Церкві. Без Церкви людина губиться. Тому любіть Церкву. Звертаюся до молоді: любіть Церкву! Бо в Церкві є Христос, у Церкві є Мудрість, у церкві є Правда, яка має Життя. Амінь.
-
Дуже Вам дякуємо!
Розмовляли:
бр;ПетроВенгрин, ЧСВВ
бр. Домінік Налисник,ЧСВВ