Отче Йосифе, розкажіть будь ласка про себе, своє походження і покликання.
Я народився в далекому карпатському селі на Сколівщині. Мені дуже пощастило, бо в мене були добрі релігійні батьки, а особливо мама Анна.
Коли моїй мамі було три роки, в нашому селі проходили василіянські місії під проводом Протоігумена Степана Решетила, ЧСВВ. Це був 1933 рік. І напевно о. Степан Решетило поблагословив мою маму, бо через 26 років вона народила майбутнього Протоігумена. Звичайно я жартую. За одне ще переживаю, щоб часом Єпископ Іван Бучко, який приїжджав на закінчення місій, не благословляв мою маму (сміється…)
Коли я відчув покликання до монашого стану, то це було як у Давида під час того, як він пас вівці, а я в свій час пас корови. Випасаючи корови, я уявляв себе в Мукачівському монастирі, куди мене малого батько водив на відпуст.
Після служби в армії я їздив кілька разів до Почаєва, і там придивлявся до життя монахів. Через сестру василіянку Марту судилось мені познайомитись з отцями Василіянами. Першим моїм наставником став о. Макарій Грень, ЧСВВ, а пізніше Владика Сафрон Дмитерко, ЧСВВ.
Як відомо, Ви виконували служіння у Кам'янці-Подільському. Поділіться своїми спогадами.
Моє служіння в Кам’янці – Подільському в основному зводилось до будівництва храму. Це все було чимось новим для мене. Потрібно було шукати гроші, щоб закупляти будівельні матеріали. Часто мої руки «пахнули» купюрами, оскільки приходилось складати по одній і по дві гривні в купку.
У той час мені приходилось служити літургію в різних храмах: в Отців Редемптористів, в костелі, а в неділі я ходив до наших друзів П’ятидесятників і Адвентистів сьомого дня, де мені доручали голосити проповідь.
А почалось це з екуменічних зустрічей при міській раді, де 13 конфесій збирались досить часто. Спочатку це були зустрічі для підготовки духовної програми до дня міста, Пасхи чи Різдва. А опісля ми вирішили започаткувати триденні щорічні міжконфесійні конференції при університеті. Можливо, через це я бачу у кожному свого брата і сестру в Господі.
І ось на освяченні храму були присутні більше 10 конфесій. Маю надію, що з часом у Львові можна буде спільно зібратися й об’єднатись навколо Слова Божого.
Як виник задум писати книги?
Ніколи не думав, що буду писати книги. Одного разу я показував свої написані проповіді Владиці Діонісію Ляховичу, ЧСВВ, (тоді ще Владика був Протоархимандритом Чину) запитавши його чи можна це друкувати. За кілька днів Архимандрит сказав: «Половину треба викинути, а другу частину допрацювати». І я зрозумів, що з мене письменника не буде.
Однак, десь за п’ять років, коли я служив при Гошівському монастирі, прийшло якесь бажання видати книгу із своїми реколекційними науками, які я на той час виголошував. І так за 10 днів я написав те, що було написане в серці протягом 15 років. Моя перша книга «І вийшов сіяч» розійшлась тиражем 35 тисяч примірників. З того часу я захворів на «книгописання» .
На сьогодні вийшло друком 12 книг тиражем близько 100 тисяч: «А ти любиш Господа?», «Мої перші проповіді», «Неканонізовані святі», «На руках у Марії», «Блудний Син», «Щоб світити, треба горіти», «Багатіти в Бога», «Міс сім’я (2 книги)», «Бадьорися, дочко», «Блаженні новомученики ЧСВВ».
Найкраще мені писалось при Добромильському монастирі, в Карпатах і в Ялті та Севастополі, де я прослужив 2,5 роки.
Протягом кількох років Ви душпастирюєте на території анексованого Криму. Розкажіть, з чого почалась Ваша місія і з якими труднощами довелось зустрітись.
Першу Святу Літургію в Ялті я відслужив 8 лютого 2013 року у храмі Пресвятої Трійці, який побудував добродій Петро Токач. З часом я почав давати реколекції по території всього Криму. Греко-католики тут не дуже популярні, а сама назва декого лякала. Прийшлось вивіску поміняти: «Українська Греко-Католицька Церква Московського Патріархату». Труднощів великих не було, хоча люди траплялись різні, але добротою і любов’ю ми привертали багатьох.
Часто ми після Літургії спілкувались із прихожанами, їм це дуже подобалось, бо вони і не вірили, що можна із священиками так просто спілкуватися. До нас приходили люди із різних міст колишнього Радянського Союзу. І навіть сьогодні я отримую дзвінки із Вітебська й Магадану.
Коли я читав про перші місії єзуїтів, про умови, у яких вони проживали, то я розумів, що Крим - це справді курорт.
Хто Ваші парафіяни?
В основному парафіяни – це люди із західної України. Однак є частина із Хмельницької, Вінницької, Житомирської областей. Найбільша парафія у Ялті - більше 100 осіб. В інших місцях більш-менш 50 осіб (Сімферополь, Севастополь, Євпаторія, Керч). Тут сидіти на місці і чекати, що люди самі прийдуть, не можна, потрібно всюди: у транспорті, в магазині, на базарі розмовляти з людьми, підводячи їх до Бога й до храму.
Що можете сказати про екуменічний діалог в Криму?
Якщо говорити про екуменізм у Криму, то він набагато суттєвіший, ніж у Львові. Там ми усі рівні, бо усі знаходяться на місіях. Кожна віруюча людина - дар. Найважче екуменізм розвивається в Галичині, бо греко-католики тут, як «боги». На східній Україні «боги» - православні, а Центральна Україна і Південь інші, - тут усі на рівних правах.
Дуже багато залежить від священика. Наприклад, священик у Євпаторії постійно відвідував екуменічні зустрічі, запрошував представників інших конфесій до себе.
Яка перспектива розвитку УГКЦ на території тимчасово анексованого півострова?
Щось важко тепер передбачати. Наша церква ще не пройшла перереєстрацію, але і не заборонено нам збиратись на Богослужіння. Є надія, що нашу церкву зареєструють під назвою: Католицька Церква східного обряду.
У Севастополі мені приходилось зустрічатись із представниками департаменту у справах релігій Російської Федерації. І з ними я провів багато розмов…
На Пасху, Різдво, храмовий празник я постійно запрошував представників місцевої влади. Вони також люди, люди, які залежні від системи й чиновників.
Ваші побажання…
Перш за все бажаю усім місіонерам, душпастирям, щоб у них була велика любов до Бога і людських душ. Щоб усі будували Боже Царство, а не земне-непостійне. Бажаю священикам не обмежуватись тільки своїми парафіянами, а бути відкритими на кожну людину.
За матеріалами: osbm.in.ua
Коментарів: 0
Ваш коментар