Мечислав Мокшицький народився 29 березня 1961 року в селі Майдан Лукавецький (Польща), що належало до апостольської адміністратури Львівської, архідієцезії з центром у Любачеві. У 1976-1981 роках навчався в аграрному технікумі Олешиць. З 1981 до 1983 року навчався у Вищій духовній; семінарії в Перемишлі. У 1987 році закінчив богрсловСькии факультет Люблінського Католицького. Університету. У 1991-І996 роках навчався в Папському Університеті св.Томи Аквінського «АпgеІісит», де в 1996 році отримав ступінь доктора богослов ’я. На диякони був висвячений у 1986 році в Любачеві, а рукоположений на священика 17 вересня 1987 року. 8 травня 1997 року був призначений почесним капеланом Святішого Отця Папи Римського Івана Павла II, а 28 травня 2003 року — папським прелатом.
З 3 травня 2002 року — канонік капітули Львівської катедри. До свого призначення архиєпископом-коад’ютором працював особистим секретарем Папи Івана Павла II.
16 липня 2007 року Папа Бенедикт XVI призначив Мечислава Мокшицького архиєпископом-коад’ютором Львівської архідієцезії РКЦ.
29 вересня — 2007 року Папа Бенедикт XVI у співслужінні з кардиналами Тарчізіо Бертоне SDB, державним секретарем Святого Пресгполу та Мар’яном Яворським, архієпископом-митрополитом Львівським, висвятив його на єпископа.
2І жовтня 2008 року став на чолі Львівської архідієцезії.
— Оскільки наш часопис мас за мету допомогти молодій, людині зустрітися з Богом, відкрити Його у своєму житті, чи могли б Ви поділитися досвідом зустрічі з Господом, а саме, як зродилося. Ваше покликання до священичого служіння?
— Таке зерно в моэму серці посіяли батьки своїм простим життям. Учили мене робити знак хреста, молитися , згодом водили до костелу, виховували мене в християнському дусі. Тоді через науки віри й катехизи в костелі пізнав ближче засади християнської католицької віри. Одночасно священники допомогали мені пізнати ближче Господа Бога. Ще будучи хлопцем у середній школі я належав до руху «Світло життя», там вчився читати Святе Письмо, розважати. Їздив також на молодіжні реколекції чи то до Непокалянова, чи до Кальварії Зебжидовської, брав участь у башатьох прощах кальварійних, у прощах до Ченсохови. Це допомагало мені в духовному розвиткові. Не було якогось одноразового навернення. Так поступово входив у християнське життя. Завжди якось мене Господь Бог спонукав. Йог місія, з якою Він, власне , прийшов на землю, щоб служити іншому, допомагати йому ставати кращим, представляти вартості, які би булували, заохочували людину. Я, одже, хотів через священиче служіння реалізувати те, чого нас навчив Христос,- допомагати іншій людині ставати кращою, духовно багатшою.
— Що Ви порадили б молодій людині, яка вагається відповісти на поклик Божий служити Йому у священичому чи монашому стані?
-Не лякайся, як чуєш голос Бога, відповідай йому свердно. Якщо Христос тебе кличе : «Йди за мною», -не бійся, май мужність, а Він тебе буде проводити, треба слухати Господа Бога. Господь Бог потурбується про те (якщо залишається в дота самотня мама), щоб мати мала опіку й не відчувала браку присутності дитини. Однак треба йти за голосом покликання, усвідомлюючи, що це не буде якоюсь шкодою для родини чи для матері, тому що потім ціле життя можна відчувати себе не зреалізованим і просто шкудувати що не пішов за голосом покликання. Можна усе життя бути нещасним через це. Треба мати відвагу зробити той крок. Раджу вирушати в перед, бути відважним і, напевно, будеш щасливим.
— Знаємо що добрі покликання народжуються у правдивій християнській сімї. Що потрібно робити, щоб хберегти сімю тіцною захищеною від загрозливих тендинцій, які спостерігаємо в сьогоденні?
— У теперішній ситуації є проблеми з правдивою християнською родиною тому, що матеріальне становище іноді не дозволяє бути разом обом батькам, не дозволяє їм проводити багато часу із дітьми. Добра християнська родина має шукати час, щоб спільно ходити в неділю до церкви на Службу Божу, щоб принаймні молитися перед споживанням їжі. Батьки повинні стежити щоб діти ходили на недільну Святу Лібургію, на катехезу й мали мужність більше їм говорити про Господа Бога, про християнські цінності.
— Які, Владико, Ваші враження з часу перебування в Україні?
— Це важке питання. Для мене Україна, ці терени колишнього Радянського Союзу, була завжди якоюсь цікавою, дивився на неї з якимось зацікавленням і великою повагою, до люди жили тут у дуже складні часи, були позбавленні можливасті ходити до церкви, на катехезу, можливасті користати зі Святих Тайн. Поважаю тих людей і вражений їх глибокою вірою. Може, це віра проста, не поглиблина релігійним знанням, але видно в тих людях, що, не зважаючи на кризу, голод, неможливість передавати християнську віру через священиків, ті люди мають якусь глибоку природну, вроджену духовність. Не стільки підтверджена знанням, але виражена в пережитому. По-різному виражена. На мить зупиняються перед церквою, фігуркою -коротка молитва, знак святого хреста. Видно, що ці люди переживають релішію більше духовно, не мали інтелектуального поглиблення тієї віри. Може, й не моли тієї можливості. Та віра є духовною.
— Оскільки Ви мали можливість бути особистим секретарем двох Пап, то в чому на Вашу думку, був секрет доступу попи Івана Павла ІІ до молоді. Які методи Папа вважав найефективнішими в праці з молоддю?
— Святіший Отець завжди намагався зустрічатися з молоддю, просто бути з молодими людьми, ходити до них, пропонувати їм різні форми зустрічі: чи то молитовні, чи якийсь фестиволь релігійної пісні, чи якась зустріч у дорозі, тобто прощі, поїздки на велосипедах чи краєзнавчі мандрівки. А по мимо того знаходив багато часу на розважання Святого Письма, відправляв Службу Божу, Хресну Дорогу, різні релігійні співи. То були різні форми праці зі студентською молоддю: зустрічі для обговорення різних тем, поглиблення релігійного знання, пояснення Святого Письма. Найваждивішим було шукати їх, давати їм можливість зустрітися зі священиком пояснити. Молодь сама не прийде. Треба їй щось пожертвувати, щось дати, запропунувати. Тобу були Дні молоді Св. Літургії. На початку навчального року Папа завжди відправляв Св.Літургію. І хоча вже був поважного віку, не міг читати, але завжди був присутнім. Проповідь виголошував інший єпископ, інший кардинал. Папа завжди був присутній.
— Як ви бачите співпрацю Римо-католицької Церкви з Греко-католицькою у справах капеланського служіння для молоді в університетах, школах тоді, коли бачимо занепад у цій ділянці?
— До цього часу завжди ректори університетів зверталися щоб дати їм університетських капеланів. Від нас тепер є о.Олександр. Стараємося, щоб його затвердили студентським бушпастерем. Думаю, що священик має бути в розпорядженні молоді. Маємо йти до університетів, просити якогось приміщення, щоб молодь під час перерв знала, що є священик, до якого можна прийти, звернутися зі своїми а зустріч. І тут у майбутньому налагодимо контакт з архієпископом Ігорем Возняком і якогось будемо спільно цю справу поширювати.
— Як Ви хочете втілити душ пастирство молоді, які методи Вселенської Церкви є притаманними в нашому середовищі?
— Під час канікул організовують такі молодіжні рухи, як «Світло життя», рух «Чистих сердець». Намагатимемось організувати молодіжні молитовні зустрічі, де б молодь, хоча б раз на тиждень, мала можливість зустрітись зі священиком на розважанні Святого Письма, читанні, катехезі, ознайомлені з Катехизмом, наукою Церкви, здобувати знання про релігію, Церкву. Також через рухи, як я вже згадував, через прощі, як, наприклад, у Східній Церкві проща до Зарваниці, день Молоді. Маємо санктуарій у Більшівцях,вже є традиція. Гадаю, у майбутньому треба буде організувати фестиваль релігійної пісні. Щороку маємо також єпархіальний день молоді. Приходить щороку 300-400 молодих осіб. Цього року це було в Нижанковичах , недалеко від Кальварії Пацлавської. Не маємо стільки молоді, щоб запрошувати її на Святу Літургію на початку навчального року, але можна було б це або робити спільно, або в університеті, хоч ще й нема такої можливості. Можна було б впроваджувати Служби Божі для студентів, щоб вони відчували себе тісніше залученими, відчували, що це їхня Служба Божа. Можна організувати раз на місяць молитву на вервиці, як робив Святіший Отець у Ватикані, приготувати якісь розважання, пісні.
— На закінчення роки, скажіть, будь ласка, які Ви мали захоплення, хобі що Вас найбільше цікавило в юнацькі роки, тепер?
— Будучи малим хлопцем, любив забави, ігри з друзями, футбол. Дуже любив воду: купався в ставках, річках. Потім залюбки їздив верхи, любив тварин. Дуже люблю слухати класичну музику, поважну музику. Це допомагає внутрішньо зібратися, роздумувати й відпочивати. Люблю море, не гори, а радше море — воду. Любив я також читати поезії, брав участь теж у літературних конкурсах, у різних виставах, що ставила молодь. З тих традицій, то вже після Пастирки, після Вечері, десь о 20-ій годині ще хлопцем я теж ходив на такі вистави. Йшли від хати до хати. Ставили коротеньку виставу.
— Що Ви побажали б читачам нашого часопису?
— Бажаю, щоб знаходили хвильку часу не лише читати Святе Письмо, а й над ним подумати, розважати, бо там відшукають цінності, які допоможуть їм ставати кращими, будувати свою особистість, свою людськість. Це допоможе їм, якщо будуть триматися християнських цінностей, бути радісними, знайти сенс життя й полегшить їм завдання бути людьми.
бр. Павло Федусів, ЧСВВ