Станьмо ногами на пісок

Станьмо ногами на пісок

У нашому житті трапляється, що пустеля об’являється у нас. Це мить, коли ми відчуваємо якесь певне незрозуміле спустошення. У серці пустелі ми ще раз зустрічаємося з правдою, незбагненною для нас. Коли зустрічаємося із пустелею у нашому житті, нам здається, що ми вже втрачені, що вже сягнули дна розпачу, та, коли ми повністю погодимося на цілковите зречення, то осягнемо мир.

Пустеля любить нагих, тобто тих, хто вже не має що приховувати, хто не намагається справити добре враження, кому залежить на правді про себе. Вона любить тих, хто хоче пізнати правду, не таку, котра їх уб’є або принизить, а котра визволить їх від власних ілюзій та страху їх руйнування. Щоб зважитись на ці мандри до Бога, треба спалити серце у вогні Божої любові, треба почути голос, що кличе нас на цю пустелю.

«Тому дивись, я, Господь, заманю душу та поведу її в пустелю і буду промовляти до їхніх сердець.» (Ос. 2.16.)

У глибині нашого єства є просторі кімнати, де більше не оцінюємо, не міркуємо, а споглядаємо, цінуємо та любимо. Відчуймо прагнення жити у цих просторих кімнатах. Жити з відчуттям прагнення. Обираймо вразливість, а не самозахист. Ми розуміємо, що настає мить, коли нам не вистачає слів далі описувати цю пустелю і зупиняємося у мовчанні. Проте сміливість цього мовчання полягає у тому, щоб кинутись у глибінь.

Лише своїми силами у цій глибині ми цілковито дійдемо до повного безсилля. Тут ми розуміємо: Бог може усе, а я не можу нічого. Та перед нами постає вибір. Залучити своє безсилля у молитовний контакт з Богом, і тоді у нас все буде можливе.

Посеред пустелі, обпаленої сонцем, станьмо ногами на пісок – це і є наше життя. Лише відкривши Христу свої рани, зможемо їх загоїти. Пам’ятаймо, що у нашому житті реально не суттєве те, що сталося. Важливе інше: те, що ми тепер дозволимо Богові зробити із цим минулим. Бог завжди надає нову можливість, «сьогодні» і «зараз».

Зробімо своє життя неповторним. Нехай Христос стане центром нашого життя. Робімо цей вибір із палаючим серцем. Бо знайте, що ваше свідчення справжнє лише тоді, коли Господь є центром життя, тоді, коли такий спосіб буття є єдиною реальністю вашого життя.

бр. Антоній Канюк, ЧСВВ

Запитання
священику